Священник, історик Дмитро Блажейовський знайшов підтвердження, що отець Михайло
Вербицький був адміністратором каплиці святого Євстахія в селі Стрілки Старосамбірського району з 1853
по 1856 роки.
Ім’я о. Михайла
Вербицького присвоєно місцевій середній школі,де навчається понад 200 учнів з
навколишніх сіл.
Про причетність великого композитора і справжнього душпастиря
до цього села тут пам’ятають, про це знають дорослі і діти. У школі, де висять
символи України, поруч із текстом гімну є вирізьблена таблиця, яка нагадує про
отця Михайла Вербицького.
Чому Стрілки?
… Колись мисливець загубив на цьому місці срібну стрілу. Довго шукав її, не міг знайти,
розсердився й порозкидав усі інші стріли. Це – лише одна із легенд про назву
цього мальовничого села. На його гербі справді зображені стріли, і навіть хитра
мордочка лисички: такий вишитий герб ми бачили у шкільному етнографічному
музеї.
Цей шкільний музей вражає. Видно, що тут дбайливо ставляться до свого
минулого, зібрана гарна колекція предметів бойківського побуту і одягу, тут
захоплено розповідають про видатних людей цього краю: етнографів Михайла
Зубрицького і Володимира Шагала, автора українського букваря отця Івана
Могильницького, дороги якого у свій час пересікалися із Михайлом Вербицьким,
про священика Івана Яворницького, який був послом в Австрійському
сеймі,художників Романа Сторчака, Михайла Безпальківа
Теперішній парох села каже, що жив Михайло Вербицький там, де й він
зараз мешкає – на плебанії.
Плебанія розташована біля підніжжя гори, а церква – на
горі. Цікаво підніматися туди – таке відчуття, що справді піднімаєшся до небес.
А звідки відкривається чудова панорама на гори і річку Дністер.
Можливо, уже отут бриніла ота невмируща
мелодія гімну в душі Михайла Вербицького, й у Стрілках стверджують, що вона
була написана саме тут.
Храм у Стрілках названий в честь священномученика,
римського воєначальника Євстахія. Й таких храмів всього два в єпархії. Отець
Володимир каже, що це було зроблено з чисто практичних міркувань: пам’ять цього
святого Церква вшановує 3 жовтня, а це вже час, коли селяни завершують основні
польові роботи і мають змогу попразникувати. Колись, за часів Вербицького, сюди на празник приїжджали з цілої округи, ярмаркували, святкували.
Церква святого Євстахія названа на честь мужнього
римського воєначальника, який прийняв мученицьку смерть за те, що відкрито
визнавав себе
християнином.
Мав важке і цікаве життя: замолоду втратив дружину
і двох дітей: одного сина викрав лев, іншого – вовк, пастухи тих дітей
врятували, через багато років сім’я зустрілася, але усі разом вони загинули за
християнську віру – їх спалили у мідному казані.
Доторкнувшись до святині, послухавши настоятеля храму, усі присутні разом заспівали «Ще не вмерла України…» - нашу молитву, нашу пісню, нашу віру в непереможність українського народу...
Немає коментарів:
Дописати коментар