Цей лютий люто притиснув до дна

і запускає пазурі в печінку.

Зима – це просто. Просто, ця зима – 

немолода і некрасива жінка.

 

На піку слави входить у піке,

скидає плани і рахує кроки.

А те, що час минає, – то таке...

Бо до зими ще більше як пів року.

А щось болить – між ребер, чи у снах,

чи між рядків – над прірвою у житі...

Бо то весна. Уже за п'ять весна. 

Ще жити й жити! А чого б не жити?

#ольга_криштопа

 

🇺🇦 

МОВО...

У вогнях перехресних, Рідна, дихай!  

Не затиха́й!

Вони цілять у тебе, у нього, у мене...

Нехай...

Падають стіни — не передвічні неба

спору‌‌ди...

Як будеш ТИ – будуть живими і думи, 

і люди. 

Відповідай і запитуй, смійся... 

від болю кричи...

Лайся, звіщай чи базікай... тільки (прошу́) 

не мовчи...

Щедротно сійся, Рідна, вийся... 

гори, гори...

Більше не бійся! 

Не бійся роздвоєних душ! 

Говори!

Мужньо стирай – не маскуй старі наболілі 

рани – 

колоті, різані, стріляні –  

в стані важкої нірвани.

Струмом заведений час для офір –  вже давно 

не казка...

Дух переведений... 

Дихай! 

Живи! 

Будь! 

Будь ласка!

Любов Уманська 

Олександр Довженко. Зачарована Десна. Переказ твору.

ФОРТЕЦЯ ХАДЖИБЕЙ

 

 

Тримаймося, подружки, менше сліз,

Менше тривоги, хоч вона щоденна.

Вже китички звисають із беріз,

Вже річечка не мілка - здоровенна.

Йде до весни, уже проснувся лан.

Хоч лютий, та часник вже на "два пальці".

Вже плуг готує дядечко Степан,

А тітонька пече млинці на смальці.

А сонечко вилазить на грудок

І звідти світить і леваду гріє.

Поволі просинається садок

І з кожним днем все більше зеленіє.

Тримаймося за кущик, за стіну.

Подруженьки, тримаймось хоч несила.

Хоч діток забирають на війну

І за селом знов свіжая могила.

І дрони, літаки, і сто ракет.

Щоденна битва за дніпровські хвилі.

Та вже шпаки злітають із штахет,

Та вже дві яблуньки і грушечка при силі.

І ми не впадемо у прірву темних сил,

Поборемо атаки всі панічні.

Посадимо квітки біля могил,

Залишимо усі печалі в січні.

І підемо трудитись - це ж святе.

І підемо ми до землі святої.

І будемо молитись за дітей,

За хлопчиків, вони у нас герої.

Ми вистоїмо в цей трагічний час.

Ми все здолаєм, навіть біль і тугу.

Прийде ще перемога і до нас.

Розквітне від Айдару і до Бугу.

І буде знов весна, і лиш весна.

Тримаймося за рученьки, дівчата.

Закінчиться, закінчиться війна.

Закінчиться колись вона проклята.

Галина Потопляк

Однорідні члени речення

Однорідні члени речення (групи)

Однорідні члени речення . Розділові знаки при них

Розділові знаки при однорідних членах речення

СПР

СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ

Слова іншомовного походження

Наголоси

Фразеологізми

І. Фаріон про Олександра Довженка — засновника "Поетичного кіно" | Велич особистості

 

На нашу долю випала війна.

Хто б міг подумать, але так вже сталось.

Розбитий цвинтар, знесена стіна

І вже давно в нас серце не сміялось.

А лише плакало. Та й сльози не текли.

І лише кров кипіла в наших жилах.

І лише крокуси під хатою цвіли,

І проліски на свіжих ще могилах.

На нашу долю випали плачі

За батьком, що загинув в сорок п"ятім,

Талони, трудодні і "стукачі",

І коляда таємна в рідній хаті.

Всього було, тепер ось ця війна.

Невже завжди так війни починались?

Ти спиш, проснувся, за вікном весна,

В садочку вишні з сонцем обнімались.

У тебе плани... Й раптом звук сирен.

Ти в ступорі, ти не готовий вмерти.

Стоїть заледеленілий клен,

Стоять тополі, хмарами підперті.

Все вмить змінилось. Все вже не цвіте,

А хиріє під стовпчиком розлуки.

І де те вічне, вічне і святе.

І що робить - не знають твої руки.

Ну а війна - вона ж тут не на день.

А війни були навіть і столітні.

І кожна наша дія - це мішень.

І війни не закінчувались в квітні.

А вони мали лиш один кінець -

Це слово найсвятіше - Перемога.

На нашу долю випала війна

І нелегка до перемог дорога.

Галина Потопляк

Семен Климовський. «Їхав козак за Дунай»

Онлайн-дошка Canva в освітньому процесі: дидактичні можливості та практичне використання

Закінчення іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку однини.

Відміни й відмінки іменників