пʼятниця, 3 квітня 2026 р.
четвер, 2 квітня 2026 р.
середа, 1 квітня 2026 р.
вівторок, 31 березня 2026 р.
Не хотіла, не бажала
Втома вкрила і застала
Прямо в хаті, там, де ліжник,
Де під грушею підсніжник.
Там, де нивонька знайома,
Дві невдачі і судома.
І три слізоньки в береті,
І мара одна в кашкеті.
Втома вразила під дих
Під іконою святих.
Сперло дихання на мить.
Дощ іде, рука тремтить.
Дощ у вікна, я під плед.
То кинджали, то шахед,
То два вибухи десь поруч,
То горить земля ліворуч.
Втома. Втома. По спіралі -
То вже "бурки", то сандалі.
То ще мир і раптом "бах",
Розпач, сльози, біль і страх.
Я стомилась. Всі стомились.
Верболози похилились,
Зацвіли вночі фіалки.
Радість вибита на скалки...
Та чіпляюсь я при цьому
За хмаринку невагому,
І за сонячну блакить,
Щоб ще трішечки пожить...
Галина Потопляк
Розтіклись береги і розтали сніги.
Заспівали пташки над Десною.
Береги, береги, скільки щастя й снаги,
Скільки радості й болю зі мною.
Радість та від весни, де шумлять полини.
Щастя в кожній прожитій хвилині.
Скільки того жалю і у серці вини.
Скільки горя в моїй Україні.
І в душі щось пече, і вода все тече.
Сиротливо цвітуть верболози.
Доторкнися до рук, обійми за плече.
Витри поглядом вранішні сльози.
Хтось зітхнув - певно я. Може, річка моя,
Може це лише відгук зітхання.
Поведи мене в май і я стану твоя,
Й поцілую Десну на прощання...
І піду там, де Стир, де на Прип'яті вир,
Де Дністер миє ноги в Бакоті.
Я піду ще й туди, де весна біжить з гір
В едельвейсовій позолоті.
Я пішла, і пішла. Квітку щастя знайшла.
І згубила її, і згубила.
Поруч Смолка текла, свої води несла
В ті краї, які я так любила...
Галина Потопляк
четвер, 26 березня 2026 р.
🇺🇦
Я буду завтра... може, ще сьогодні...
надвечір стану вдома на поріг:
хай не зуміє вороння голодне
зламати волю до нових доріг.
Не знаю, хто ще стане коло мене
чи буде там замучений звіздар —
Бог збереже усе, що бережене,
час перегорне знову календар.
Не розумію, що миліше серцю:
морозний доторк чи безхмарна синь —
я ще лечу між паралельних терцій
і вчу таємну мову берегинь.
Я буду там. Я буду. Непомітне
помічу світло — десь таки зорить —
у хаті ж пахне печиво бісквітне
і в храмі тепла свічечка горить,
мій вечір ділить молитви порі́вно,
мов крає хліб, на радість, на нудьгу.
Я буду там. Я буду, безсумнівно,
і почекаю знов на вість благу.
Любов Уманська
понеділок, 23 березня 2026 р.
Підписатися на:
Коментарі (Atom)