iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/wOUyYNA0Cvs?si=6XKqXe7np0uPYbnG" title="YouTube video player" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture; web-share" referrerpolicy="strict-origin-when-cross-origin" allowfullscreen>
понеділок, 16 лютого 2026 р.
На нашу долю випала війна.
Хто б міг подумать, але так вже сталось.
Розбитий цвинтар, знесена стіна
І вже давно в нас серце не сміялось.
А лише плакало. Та й сльози не текли.
І лише кров кипіла в наших жилах.
І лише крокуси під хатою цвіли,
І проліски на свіжих ще могилах.
На нашу долю випали плачі
За батьком, що загинув в сорок п"ятім,
Талони, трудодні і "стукачі",
І коляда таємна в рідній хаті.
Всього було, тепер ось ця війна.
Невже завжди так війни починались?
Ти спиш, проснувся, за вікном весна,
В садочку вишні з сонцем обнімались.
У тебе плани... Й раптом звук сирен.
Ти в ступорі, ти не готовий вмерти.
Стоїть заледеленілий клен,
Стоять тополі, хмарами підперті.
Все вмить змінилось. Все вже не цвіте,
А хиріє під стовпчиком розлуки.
І де те вічне, вічне і святе.
І що робить - не знають твої руки.
Ну а війна - вона ж тут не на день.
А війни були навіть і столітні.
І кожна наша дія - це мішень.
І війни не закінчувались в квітні.
А вони мали лиш один кінець -
Це слово найсвятіше - Перемога.
На нашу долю випала війна
І нелегка до перемог дорога.
Галина Потопляк
вівторок, 10 лютого 2026 р.
неділя, 8 лютого 2026 р.
пʼятниця, 6 лютого 2026 р.
четвер, 5 лютого 2026 р.
Якби нам не спізнитися на вічність,
Якби нам повернутися на мить...
То, може, би й зустрілися у січні
І разом подивились, як горить
Останній міст ілюзії й надії,
Останнє слово, зірване з душі...
Якщо би він готовий був на дії -
Вона б уже не бачила межі.
І був би рік новий... і по-новому,
І світ новий, і люди, і місця.
Де він летів би стрімголов додому
І там в одне зливалися б серця.
Вони вже падали. Тепер пора літати...
А як літати із одним крилом?
І скільки ще потрібно, щоб сказати,
Що в світі цьому кращих не було...
Хай кажуть, що такого не буває,
Чи кажуть, що "буває ще й не так..."
Але в очах того́, хто вас кохає
Горить уже не вогник, а маяк.
Маяк, який дає наснагу жити,
А, часом, і тримає на плаву...
Тоді нам вистачає навіть миті,
Щоб знову відчувати: "Я - Живу..."
Коли усе невчасно й нелогічно,
Та поруч хтось у темряві летить...
Дивись, щоб не спізнитися на вічність...
Дивись, щоб не проґавити цю мить .
Коли самотньо, холодно, чи важко...
Коли душа втомилась від вистав -
Ти тільки не здавайся, моя пташко,
Бо час ще для відлиги не настав.
Коли ж сніги розтануть на морозі
І під ногами зникне всяка твердь,
Ти тільки не спиняйся по дорозі,
Бо нас чекає справжня круговерть...
Бо нас чекає ще найважча повінь,
Майструй свій човен, весла поскладай.
А, де замерзло - не шукай любові,
Нічого більше, рідна, не шукай.
Ще все попереду. Навчись сама літати.
Не маєш права зникнути й на мить.
Нехай усі змінились адресати,
Нехай нестерпно ниє і болить,
Коли самотньо, холодно і важко -
Пора нам вирушати в довгий сплав...
Ти тільки не здавайся, моя пташко!
Бо час тобі здаватись не настав.
середа, 4 лютого 2026 р.
понеділок, 2 лютого 2026 р.
А день "росте", як квітка із під снігу.
Показує сьогодні на відлигу.
А завтра "мінус" десь до двадцяти.
Та день продовжить й під мороз" рости".
Цей ріст ніхто, ніколи не зупинить.
Той, хто іде, дорогу цю осилить.
Розірве пута, що скували хід,
Зірве окови і розтопить лід.
Відтане серце, що було у льоді.
Замайорить наш прапор на свободі.
Засяють ниви посмішками трав.
Син плуг візьме, що батько передав.
А дочка сапку і граблі від мами.
Схід-захід обміняються вітрами.
А південь - в море, ну а північ в - гай.
Весна вже скоро. Боже, помагай!
Галина Потопляк
Підписатися на:
Коментарі (Atom)