пʼятниця, 15 травня 2026 р.
Пишу і не пишу. Все менше відчуваю.
Все менше слів про мир, все більше про війну.
Все менше я сміюсь, все більше я зітхаю.
І ранки весняні лягають у труну.
Вмирають кожну мить поля й ліси Вовчанська.
Темніє горизонт, сіріє далина.
І в заростях горить стара садиба панська.
Палає ЛЕП І ТЕС, палає, бо війна.
Все менше про любов, все більше про розлуку.
Пишу як все болить в підвалі на нулі.
Як хлопчик молодий подав бабусі руку,
Як тітонька в сльозах припала до землі.
А та земля лежить розхристана, побита.
І кожен кущ тремтить, і кожна борозна.
Тече вода, тече з дірявого корита,
І в платтячку благім бреде кудись весна.
І я пишу, пишу. Я хочу встигнуть бачить,
Торкнутися трави, ступить на спориші.
І хай мені весна той крик, той біль пробачить,
Який щодня, щоночі живе в моїй душі.
Г.Потопляк.
неділя, 3 травня 2026 р.
Підписатися на:
Дописи (Atom)