Д.Дефо "Робінзон Крузо"_словникова робота

Хто автор?

"Літературні родзинки"

 

 Не хотіла, не бажала

Втома вкрила і застала

Прямо в хаті, там, де ліжник,

Де під грушею підсніжник.

Там, де нивонька знайома,

Дві невдачі і судома.

І три слізоньки в береті,

І мара одна в кашкеті.

Втома вразила під дих

Під іконою святих.

Сперло дихання на мить.

Дощ іде, рука тремтить.

Дощ у вікна, я під плед.

То кинджали, то шахед,

То два вибухи десь поруч,

То горить земля ліворуч.

Втома. Втома. По спіралі -

То вже "бурки", то сандалі.

То ще мир і раптом "бах",

Розпач, сльози, біль і страх.

Я стомилась. Всі стомились.

Верболози похилились,

Зацвіли вночі фіалки.

Радість вибита на скалки...

Та чіпляюсь я при цьому

За хмаринку невагому,

І за сонячну блакить,

Щоб ще трішечки пожить...

Галина Потопляк

 Розтіклись береги і розтали сніги.

Заспівали пташки над Десною.

Береги, береги, скільки щастя й снаги,

Скільки радості й болю зі мною.

Радість та від весни, де шумлять полини.

Щастя в кожній прожитій хвилині.

Скільки того жалю і у серці вини.

Скільки горя в моїй Україні.

І в душі щось пече, і вода все тече.

Сиротливо цвітуть верболози.

Доторкнися до рук, обійми за плече.

Витри поглядом вранішні сльози.

Хтось зітхнув - певно я. Може, річка моя,

Може це лише відгук зітхання.

Поведи мене в май і я стану твоя,

Й поцілую Десну на прощання...

І піду там, де Стир, де на Прип'яті вир,

Де Дністер миє ноги в Бакоті.

Я піду ще й туди, де весна біжить з гір

В едельвейсовій позолоті.

Я пішла, і пішла. Квітку щастя знайшла.

І згубила її, і згубила.

Поруч Смолка текла, свої води несла

В ті краї, які я так любила...

Галина Потопляк

Українська література 10-11 клас

Біографія Т.Шевченка

NotebookLM: можливості ШІ для інклюзивного навчання

 

 🇺🇦

Я буду завтра... може, ще сьогодні...

надвечір стану вдома на поріг:

хай не зуміє вороння голодне

зламати волю до нових доріг.

Не знаю, хто ще стане коло мене

чи буде там замучений звіздар —

Бог збереже усе, що бережене,

час перегорне знову календар.

Не розумію, що миліше серцю:

морозний доторк чи безхмарна синь —

я ще лечу між паралельних терцій

і вчу таємну мову берегинь.

Я буду там. Я буду. Непомітне

помічу світло — десь таки зорить —

у хаті ж пахне печиво бісквітне

і в храмі тепла свічечка горить, 

мій вечір ділить молитви порі́вно,

мов крає хліб, на радість, на нудьгу.

Я буду там. Я буду, безсумнівно,

і почекаю знов на вість благу.

Любов Уманська

Письменники та їх твори

Микола Вінграновський "У синьому небі я висіяв ліс"

 

 

Моя весна. Веду я свій рахунок -

Ось перша, друга. Далі поруч дві.

А далі п'ятий долі подарунок,

А далі шоста сяє у траві.

Мужніє час, відведений для спурту.

Весніє з кожним роком все скоріш.

Весна саджає квіточки на бурту

І гонить пташечок із поля - киш та киш.

Триває день. Я вже в весні двадцятій.

Вона весела, як і я сама.

Я енергійна, я прудка, завзята,

Бо я і є весна. Я є весна!

А далі я, як потяг на розгоні,

Тягну, везу, стараюсь, дорожу.

І в мене перша втрата "на долоні".

Яка вона? Нікому не скажу.

У 45 весна, як модна штучка -

Блищить, приваблює, хвилює. Золота!

З роси - хустинка, із вишень каблучка.

В душі - любов, у серці - доброта.

У 60 - все ті ж квітки весною,

Ті ж первоцвіти, то й же молочай.

А в 70 не всі уже зі мною.

Одні в дорозі, інші пішли в рай.

Але весна, але її потуга

Жива-жива і жовта, як курча.

Моя весна не перша і не друга,

Холодна, хоч блискуча, як парча.

І я її також порахувала.

Поклала до скарбнички своїх літ.

А я на неї довго так чекала

На цей бентежний яблуневий цвіт...

Галина Потопляк

23.03.2026

 

Це давно вже старомодно -

Кутать личко, носить твід.

Вже давно не благородно

Залишать свій добрий слід.

Бути прикладом, героєм.

Говорить без матюків.

Очі плачуть, думки роєм...

Хто ми, людоньки, такі.

Чи ми ходимо ногами,

Добираємо слова.

Чи ми робимо руками,

Чи розумна голова.

Що ж та в світі нині мода -

Збочення невтішних мрій.

Ця розбещена "свобода"

Всюди на землі моїй.

І вона прогресом рулить.

Чи гальмується прогрес?

Хтось дитя до серця тулить,

Дістає від "мату" стрес.

Як від нього захистити?

Як без нього, дітвора?

Як по лезу тім ходити,

Коли плакати пора.

Старомодні "охи", "ахи",

Дихання спітнілих рук.

В сквері люди, в небі птахи.

Листя падає на брук.

Очищається природа

Кожну весну від чорнот.

А у нашого народу

Мату й скверни повен рот.

І так боляче від того,

Що аж хочеться кричать.

І так мало вже святого -

Лише й чути "твою мать"...

Старомодно, архаїчно,

Непристойно співчувать.

Це сьогодні стало звичним

На "три букви" посилать...

Галина Потопляк

Мультик до поезії Івана Драча "Балада про Соняшник".

Життя Т.Шевченка в картинах і датах

НМТ

 

“Втомилась я” - душа сказала.

Сказало серце: “Сил нема."

До них надія вмить примчала:

“Тримайтесь, друзі, я жива.”

“Який же біль” - сказало серце,

Душа сказала: “Всьому край.”

Та тільки віра не здається:

“Удар тримай, не відступай.”

Душа спитала: “Що ж робити?”

Спитало серце: “Вихід де?”

Любов відповіла: “Любити

Життя. Воно у вас одне.”

Душа відразу підібралась

І серце палко стугонить.

Печалі місця не дісталось,

Всі негаразди зникли вмить.

Коли душа не зна, як жити,

А серце скніє від оков,

Не забувайте: є на світі

НАДІЯ, ВІРА І ЛЮБОВ!.

Анатолій Лазаренко

"Сватання на Гончарівці "

https://youtu.be/yTGjlKKhTqI?si=0eVo0yXFRsJmH0Nd

 

Зібрати б по краплі любов, ласку, ніжність-

Хай в серці розквітне тендітний підсніжник.

Ще й сонце засяє, привітно, з гори,

Вбере мою душу в весни кольори.

Розтане, вмить крига. Морози-зітхання

Із холодом в далеч ідуть. На прощання

Зимі я привітно, у слід, посміхнусь.

Я в весну іду - холодів не боюсь.

Зібрати б по крихті думки, сни та мрії,

В єдине з'єднати. Промінчик надії

Нехай розгориться. Мине смутку мить,

Що серце тривожить - нехай відболить.

О.Шульга

Безпечне освітнє середовище для учнів з ООП: умови, підходи, відповідальність

Мольєр «Міщанин – шляхтич».

Визначте вид складного речення

Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні

Пунктуаційний диктант (однорідні члени речення)

 

 

Не послухали, Тарасе, 

ми твого повчання -

А ні слів твоїх правдивих,

Ні твого мовчання.

Не почули, не уздріли

Змію коло серця,

Що улесливо шипіла

Про радість братерства.

Кобзаря на пам'ять знали

Та не зрозуміли -

Ворога у власній хаті

Всі віки терпіли.

Щиро братом називали,

Руку подавали…

Вовк вівцею прикидався,

А ми й не впізнали.

Вже тепер злетіла шкура,

Вже ролі не грає,

Вже сирена, мов бандура,

На весь світ ридає.

Замість круків бʼють Шахеди,

Кров козацьку точать.

"Рус&кий мір", в розбиті села

Танками волочать.

Так шкодА, що ми Тарасе,

Лиш тепер прозріли...

Коли зброю всю роздали

Та босі лишились.

Як ракети прилітають

Лишають руїни.

Лиш тепер ми пожаліли

СВОЮ Україну.

Алла Василишин

09.03.2026

 

Ну, добрий день, весна,

Моя рожева квітко.

Вже річечка без дна,

Вже на вербичці свитка.

Вже голуби летять,

Не "падають" під ноги.

Вже божа благодать

Освячує пороги.

І дощик, як сльоза,

Завмер на мокрій гілці.

І в березі лоза

Вже грає на сопілці.

Все всюди ожива -

І мертве, і недуже.

І вже стара сова

Із вишні жолоб струже.

І падає туман.

Тумане мій, тумане.

Сочиться кров із ран

На полечко весняне.

Болить зимова мла.

Ніяк нас не покине.

Далеко до села,

Де небо тополине.

Далеко до батьків,

До пролісків весняних,

До міцних сволоків

І вікон дерев'яних.

Ще хочеться пожить

У розкоші з любові.

Ще хочеться садить

Тюльпани кольорові.

А час літа несе

За верби, за тополі.

Під ложечкою ссе,

І болі, всюди болі.

Прожито три біди,

Залишилася п"ята.

Твої й мої сліди

І я на них розп'ята...

Галина Потопляк.

Олесь Гончар «Модри Камень». Переказ та аналіз твору.

Однорідні й неоднорідні означення