Це давно вже старомодно -
Кутать личко, носить твід.
Вже давно не благородно
Залишать свій добрий слід.
Бути прикладом, героєм.
Говорить без матюків.
Очі плачуть, думки роєм...
Хто ми, людоньки, такі.
Чи ми ходимо ногами,
Добираємо слова.
Чи ми робимо руками,
Чи розумна голова.
Що ж та в світі нині мода -
Збочення невтішних мрій.
Ця розбещена "свобода"
Всюди на землі моїй.
І вона прогресом рулить.
Чи гальмується прогрес?
Хтось дитя до серця тулить,
Дістає від "мату" стрес.
Як від нього захистити?
Як без нього, дітвора?
Як по лезу тім ходити,
Коли плакати пора.
Старомодні "охи", "ахи",
Дихання спітнілих рук.
В сквері люди, в небі птахи.
Листя падає на брук.
Очищається природа
Кожну весну від чорнот.
А у нашого народу
Мату й скверни повен рот.
І так боляче від того,
Що аж хочеться кричать.
І так мало вже святого -
Лише й чути "твою мать"...
Старомодно, архаїчно,
Непристойно співчувать.
Це сьогодні стало звичним
На "три букви" посилать...
Галина Потопляк
Немає коментарів:
Дописати коментар