Розтіклись береги і розтали сніги.
Заспівали пташки над Десною.
Береги, береги, скільки щастя й снаги,
Скільки радості й болю зі мною.
Радість та від весни, де шумлять полини.
Щастя в кожній прожитій хвилині.
Скільки того жалю і у серці вини.
Скільки горя в моїй Україні.
І в душі щось пече, і вода все тече.
Сиротливо цвітуть верболози.
Доторкнися до рук, обійми за плече.
Витри поглядом вранішні сльози.
Хтось зітхнув - певно я. Може, річка моя,
Може це лише відгук зітхання.
Поведи мене в май і я стану твоя,
Й поцілую Десну на прощання...
І піду там, де Стир, де на Прип'яті вир,
Де Дністер миє ноги в Бакоті.
Я піду ще й туди, де весна біжить з гір
В едельвейсовій позолоті.
Я пішла, і пішла. Квітку щастя знайшла.
І згубила її, і згубила.
Поруч Смолка текла, свої води несла
В ті краї, які я так любила...
Галина Потопляк
Немає коментарів:
Дописати коментар