Не послухали, Тарасе,
ми твого повчання -
А ні слів твоїх правдивих,
Ні твого мовчання.
Не почули, не уздріли
Змію коло серця,
Що улесливо шипіла
Про радість братерства.
Кобзаря на пам'ять знали
Та не зрозуміли -
Ворога у власній хаті
Всі віки терпіли.
Щиро братом називали,
Руку подавали…
Вовк вівцею прикидався,
А ми й не впізнали.
Вже тепер злетіла шкура,
Вже ролі не грає,
Вже сирена, мов бандура,
На весь світ ридає.
Замість круків бʼють Шахеди,
Кров козацьку точать.
"Рус&кий мір", в розбиті села
Танками волочать.
Так шкодА, що ми Тарасе,
Лиш тепер прозріли...
Коли зброю всю роздали
Та босі лишились.
Як ракети прилітають
Лишають руїни.
Лиш тепер ми пожаліли
СВОЮ Україну.
Алла Василишин
09.03.2026
Немає коментарів:
Дописати коментар