Сільська жінка
Голубонько, лани, лани...
Твоя дорога там, де трави.
А твої крила, то сини.
А твої весни, то отави.
Зелені річки береги.
Пергаментні листки салату.
Зимою холод і сніги
Мережать білим твою хату.
А ти ось тут, де рай землі.
Де сила в кожній бадилині.
А ти, голубко, у селі
Живеш, як квітка на калині.
Ти тут із сонечком встаєш
Без пеньюарів, у сорочці.
Себе до крихти віддаєш
Синочку, чоловіку, дочці.
Ти, як та білка, нальоту
Встигаєш випрати, зварити.
Зібрати урожай в сльоту
І кожній квітці догодити.
Посіяти, помлинкувать.
Доглянуть сина в сповиточку.
Коли ж ти люба, ляжеш спать.
Коли ж полежиш у садочку.
Для тебе розкіш море, бриз...
Відпустка - в полі біля гички.
Не знаєш слова ти "каприз".
За щастя - мочиш ноги в річці.
Не маєш часу сумувать.
Не маєш часу і хворіти.
Бо кличе поле, сіножать.
Бо треба Лиску подоїти.
Моя ти люба, відпочинь.
Поспи, рідненька. Ранок. тиша.
Осінню втому з себе скинь.
Хай тебе осінь заколише.
І не тривожить дощ, сльота.
Робота вічна зачекає.
Селянко, жінко - ти свята.
На твоїх нивах птах співає.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар