На могилу свіжу... наречена ніжна....

жовті орхідеї вкотре принесла...

Тихо привіталась , трішки повагалась....

і... рішуче перстень з пальчика зняла!

ВІН - пішов у військо , славу здобувати!!

Від орди страшної - боронити край...

Обіцяв - ВЕРНуСЯ... - зразу ж одружУся....

тільки ти , кохана , вір , люби , чекай!

Час летів невпинно...воював хлопчина....

вірив - скоро ЗУСТРІЧ і... кінець війні !

Обманув дівчину!! НІ!! - її не кинув!!

Як ГЕРОЙ вернувся....тільки у труні!!

Плаче наречена , смутком золочена....

ГОСПОДИ!! Він - мертвий!! Я ж чого живу?

В небо подивилась і... перехрестилась....

перстень із долоні покотивсь в траву!!

Не пристало юній - мертвого любити...

він - в землі навічно!! ПАРОСТОК ЛОЗИ!

Раптом... пішОв дощик...на усмІшку хлопця...

змив водою з фото дві скупі сльози!!

Він для неї буде ангелом небесним...

оберегом вічним в сні і наяву!!

ВОНА ж обіцяла , як народжу сина ,

ІМЕНЕМ , коханий , твоїм назову!!

Плаче УКРАЇНА і ридає гірко!!

бо... війна вбиває , рідних їй , дітей!!

А під небом СИНІМ....щодень по ТИСИНІ..

пливе , пливе КАЧА.....колір - ОРХІДЕЙ!!

" НАРЕЧЕНА"... 2014-- 2023....М.Г.( ГАЛИЧАНКА)

 

 Я сію словами землю,

Лікую замерзлі душі,

Отавою тепло стелю,

Я рани гоїти мушу..

Я чай наливаю з м"яти,

І слухаю так до ранку..

Я мушу ..якось писати.

І дути на свіжі ранки.

Хтось любить краї далекі,

Заморські розкішні пляжі,

А в мене в дворі лелека,

І серце..у камуфляжі.

У мене барвінок в"ється,

Та мальви торкають неба,

А серце з солдатом б"ється.

Бо ж рани гоїти,треба..

Я знаю,що це так мало,

Та бачу ,що є потреба!

В окопі мене читають,

Аж чули святі у небі!

Якщо моє слово-лікар!

Якщо воскресає душі,

Не лишу перо до віку!

В біді помагати мушу!

Не треба кудись тікати,

Шукати чужого хліба,

А треба,своє тримати,

Хоч сіяно горем дрібно,

А ми все засієм словом!

І мусить воно вродити!

Зберемо,рідненькі,знову!

І будемо в мирі жити!

Світлана Д.

 

Ще квітнуть придорожні квітники.

Ще сонце сяє так, як на Івана.

Ще на траві з роси й води вінки

І маргаритка чисто як весняна.

І дві жоржини хиляться на пліт.

Така пора пречистого зачаття.

Горить палає чорнобривців цвіт

І на калині жовтосинє плаття.

Така пора, що мліють береги.

Що річка плаче від нічних туманів.

Якби ж не ці закляті вороги

І ці хрести на чорному кургані.

Якби не підлість, заздрість і брехня.

Якби не ця навала дикуватих,

Не їх свавільна, вічна маячня,

То я б змогла весь світ обдарувати -

Зерном пшениці, солодом медів.

Олійним духом і плодом ліщини.

Та від війни весь лан мій порудів

І гіркне, терпне гілочка калини.

Та від насилля плачуть ясени.

Воюють діти за свободу й волю.

Як осінь ця страждає від війни.

Як бракне ласки і водиці полю.

І хоч сьогодні літо, просто літо

Хоч бабине, хоч мамине, дарма.

Але нам треба зиму пережити,

Бо нині літо, завтра вже зима...

Г.Потопляк.

Хуха Моховинка

 

***

Я не буду святкувати перемогу,

Бо війна не має перемог.

Я лиш очі підніму до Бога

І спитаю, чи Він є, той Бог?

Я заплачу, як ніколи більше,

Як ніколи так ще не було.

"Чи ти бачив? Чи ти чув, Всевишній?

Як вмирало місто і село?"

Я завию, начебто всі рани

На своєму тілі пронесла.

"Господи, це пізно, а чи рано

З сивиною нас війна звела?"

Я не стану будь-кого вітати.

Це не свято, це суцільний біль!

Ми роками ще не будем спати,

Чутимем тривоги звідусіль.

Як проб'ють востаннє кулемети

Донебесний простір три рази,

Я спитаю в Бога: "Боже, де ти?

Ми ж сльозами вмили образи!"

Чи для себе військо ти покликав?

Наших хлопців, наших юнаків?

Господи, твій світ такий великий,

А маленьких нас не захистив!"

Як настане день... Той день настане...

Як прийдуть додому, хто вцілів.

Лиш тоді незнане стане знаним:

Преса нам добавить мозолів.

Цифри стануть всюди, й поміж ребер.

Будуть нам ще снитись уві сні.

Перемоги кажете нам треба?

Перемог немає на війні.

13.09.23

Наталія Портяник

Форми дієслова

Лексична помилка (антисуржик)

Лексична помилка (калькування)

Чумаки.

 

 

Я ще не все сказала, я ще не скрізь була.

Не все переспівала, не все пережила.

Так мало зрозуміла, запуталась. Як буть...

А квіти і весною, і осінню цвітуть.

А осінь кличе в зими, а потім до весни.

І мокнуть при дорозі кремезні ясени.

Усе перемішалось, збагнути б, що і як.

Життя спішить налити і випить надурняк.

Життя скубе за коси і плечі гне униз.

Хтось кине чорним оком, хтось яблучко надгриз.

Хтось перейде дорогу - мені ж своє робить,

Забути про прикмети і далі собі жить.

І світ цей пізнавати, і кожен день з нуля.

Синицю упіймати, бо тяжко журавля.

І тісто замісити, хай пахнуть пироги.

І встати рано вранці не з лівої ноги.

Не все ще написала, не все розповіла.

Свої слова у римах синам заповіла.

Красується береза і золотить листок.

Між "вчора" і "сьогодні" тонесенький місток.

Г.Потопляк.

Прометей.

Найвеличніші титани давньогрецької міфології -Прометей та Геракл.

Прометей

Суфікси

Антисуржик-гра

Лексична помилка (антисуржик)

Головні і другорядні слова в реченні

Однорідні члени речення

 

Я дякую Богу за ще одну осінь,

За стрічку сріблясту в моєму волоссі,

За стоптані туфлі ,за зношені плАття,

За жменьку золи із кохання багаття.

За вЕсну, що вже недосяжно- далека,

За літо, що в вирій поніс вже лелека ,

За душу, якій ще не віриться й досі,

Що вогники айстр вже запалюють осінь.

Змолочене жито вже й зібрана гречка ,

Хитається буднів похмурих вервечка.

Між тиском і кавою йде суперечка ,

А у косметичці - рецепти й аптечка.

На пару з безсонням частішають ночі

І без причини - заплакані очі ,

Уже не зозуля - сорока скрекоче ,

А вперта душа в осінь вірить не хоче.

А вперта душа заблукала у літі,

Де спів солов'я і веселка в блакиті ,

Де щастя п'янке й міцно з'єднані руки ,

Де серце не знає ще болю розлуки.

Блукає душа моя в юності й досі.

Гукаю - крик губиться в різноголоссі...

З сріблястою стрічкою смутку в  волоссі

Іду зустрічати життя свого Осінь...

ХолОдить роса ноги стомлені , босі.

Я дякую Богу...За Літо...За Осінь...

О. Грейнер Савич

 Одні дають, а інші в цю хвилину

Забрать бажають добру половину.

А може й все, до крихти, під чисту.

І забувають істину просту -

Не той багатий, хто маєтки має,

Хто золото у "Майбахах" ховає,

Хто ходить по землі, немов по глянці

І возить перли і "Шанель" коханці

Хто б"є у спину, підставляє ногу.

І носить на собі все з каталогу.

Не той багатий, хто лиш засідає

І носа в твої справи вічно пхає,

А той, хто крихтою поділиться святою.

З тобою буде плакать над бідою.

Постукає тихесенько у двері

І побажає доброї вечері.

І посміхнеться, щоб тебе зігріти.

І подарує без причини квіти.

Хто прибіжить до тебе по дзвінку.

Перепливе і море і ріку.

І буде поруч в радості і горі.

І коли темно й сонячно надвОрі.

Не той багатий, в кого карта в масть,

А той, хто і сорочечку віддасть.

Г.Потопляк.

 Любіть дітей без їх досягнень в школі.

Любіть дітей без всяких дивних вмінь,

Без нагород, медалей й п'єдесталів. 

Без запалу до ваших давніх мрій.

Любіть дітей за їх пухкенькі щічки. 

Товстих, худих, високих і низьких,

Бо справжній дар – це впевненість у собі. 

Й недоліки бувають чарівні!

Любіть дітей, які щось не встигають. 

Яких не надто цінять вчителі,

Читайте зауваження без встиду. 

Тактовно помагайте у біді.

Любіть дітей, які несуть турботи. 

І не дивіться, що у когось інші,

Ви порівнянням не ламайте долі. 

У кожного є сторони сильніші.

Любіть дітей, щоби і вас любили. 

З ціпком, склерозом,  памперсом...Таких!

Щоби самотність не дивилась в шибки. 

Бо старість потребує дорогих,

Любіть дітей. Щоби і вас любили. 

З Альцгеймером, маразмом, без грошей.

Любіть дітей й навчайте їх любити. 

Та це робити треба кожен день!

Таня Нємцева

 Вітаю, Першовересню!

День Знань, попри війну,

Прийшов із цвітом вересу

В країноньку мою!

До світла пагін прагне,

До знань - кожне дитя.

Вони - це наше щастя

І наше майбуття!

Ми діти неба й сонця,

Ми ті, хто сіє хліб,

Ми вміємо плекати

Й ростити щедрий плід.

То ж всім бажаю миру

І успіхів в навчанні!

Хай завжди сонце світить,

А для дітей - старання!

А тим, хто захищає

Святу нашу земельку,

Уклін доземний, щирий

Дитячого серденька!

Тетяна Безуса