вівторок, 27 лютого 2024 р.
четвер, 22 лютого 2024 р.
Похмурі дні, воістину похмурі.
Ні сонечка тобі, ні борозни.
Стоять берези котрий день в зажурі.
Хоч "+" давно, не видно ще весни.
Не видно і кінця війні й розрусі.
І мої коси вже давно не русі.
І мало щастя на моїй землі.
Вона маленька, горя ж так багато.
І психопатів греблю хоч гати.
І в когось сльози лиш, а в когось свято,
А в когось кров із білої фати.
І відчай в тілі, тремор у душі.
І не рятує навіть "енергетик".
І скоро вже проснуться спориші
І я вдягну тоненький, білий светрик.
Відтану, відмолюсь, відстережу.
Весна настане й поведе у літо.
Я про "зерно на рейках" розкажу
І про шахеда, який впав на жито.
Я напишу про впевненість душі,
Про перший день, і про кінець атаки.
Про що вони, про що мої вірші?
Про те як брешуть просто так собаки.
Про зраду, про підтримку. Та про все.
Про тітку Ганю й дядечка Матвія.
Про те як дід корівоньку пасе.
Про Спаса, про Різдво і Маковія.
Мої слова про нерішучий світ,
Про наш кордон з усіх боків в облозі.
І вже весна без хустки, без чобіт
Стоїть нага у мене на порозі...
Г.Потопляк.
понеділок, 19 лютого 2024 р.
Дощі, вітри - це не моє.
І не мої ранкові мжички.
Сьогодні сонце виграє
На хвилях голубої річки.
Торкається притомних душ,
Шепоче лагідно - не руш,
Я рани всі твої загою.
А ран тих повно, де не глянь,
Щоденні домовини болю.
Зимова мла, весняна твань
І "град" розкиданий по полю.
І міни, осередки зла,
І полум"я, і дим-димище.
І лише попіл від села.
І в небі знов ракета свище.
А в це й же час весна спішить
На скутері, вже не на возі.
І будемо ми й далі жить
В щоденній, затяжній тривозі.
І будем сіять і копать.
І будем рвать у полі маки.
І кожен ранок воскресать
Після панічної атаки.
Та й це мине, колись мине.
Вже сонечко малює губки.
Вже ранок качечок жене,
Вже не сидиться біля грубки,
А хочеться відчуть тепло,
Торкнутись радості причастя.
Коли мій рідний край живе -
То це і є найбільше щастя.
Г.Потопляк.
понеділок, 12 лютого 2024 р.
пʼятниця, 9 лютого 2024 р.
четвер, 8 лютого 2024 р.
середа, 7 лютого 2024 р.
понеділок, 5 лютого 2024 р.
Вдихайте кожну мить
як першу і останню.
Цілуйте ранок..
Поважайте ніч..
Ніхто не зна..
чи Завтра то настане
Любіть сьогодні..
бо життя не річ..
Не відкладайте..
Всім роки проходять..
а потім жаль..
-Чому я не сказав..
Та ж двічі в одну річку
не заходять..
Я втратив час..
її недокохав..
Тому живіть..
хто бідно..хто багато
та не руйнуйте
просто..не топчіть..
Цінуйте час.
щоб не було занадто
бо відлік йде..
важлива кожна мить
І щоби потім
просто не жаліти
Часу не купиш..
Хоч ціна й страшна.
І за весною..
Так миттєво... літо..
Обернетесь....
А за вікном..зима
Світлана Дубницька
Підписатися на:
Дописи (Atom)