Люблю тебе. Я признаюсь в любові

Землі своїй, що зводить Божий храм.

Ці землі, ріки, ці знамена крові

Ніколи і нікому не віддам.

Любитиму до скону сиві гори,

Поліський льон, херсонські кавуни.

Любитиму я найчорніше море

І наддніпрянські ниви і лани.

Трембіти звук і сльози й плач бандури.

Любитиму цей прихисток цимбал.

І з барабаном бути йти на мури,

І з скрипкою на європейський бал.

Люблю тебе, моя ти Незалежність,

Така вразлива і така жива.

Моя ти Сила духу й Обережність.

Моє Відродження, мої Жнива.

Моя Столице величі і духу,

Мій Київ сонця й місяця роси,

Тобі співають "Славимо" - послухай,

Почуй околиць рідних голоси.

Моя Вітчизно - ти Непереможна.

Люблю тебе - волаю, не шепчу.

Трохи заголосно, але сьогодні можна.

Я кожним словом про Любов кричу.

І Ти люби. Любов - найбільша сила.

І Ти Твори історію в борні.

О, Україно, ти для мене крила.

Ти Мати й Батько, Ти Життя мені.

Г.Потопляк.

 Чим пахне лан, засіяний пшеницею?

Чим пахне нива, скроплена дощем?

Коржами, вергунами, паляницею,

Тендітним і замріяним хвощем.

Строкатими, барвистими квітками,

Солодким медом з диких конюшин.

У ньому вловлюю я запах мами

І тонкий аромат стежин.

У ньому всі нюанси і відтінки

Трави, суріпки, бриці й лободи.

Чим пахне лан з дитячої картинки?

Чим пахне лан без воєн і біди?

Напевно, спокоєм, бо вже й не пам'ятаю.

Напевно, тишею і піснею пташок.

Напевно, шишкою святого короваю

І диким медом яблук і грушок.

А ще в жнива жовтіє він соломою.

Стернею пахне пригорща землі.

І запахи всі ті з оскомою.

І запахи всі ті лиш у селі.

І рідний лан лежить, як породілля -

Щасливий, любий. В нього сто дітей.

І він спориш, чебрець, пахуче зілля

Все тулить, тулить до своїх грудей.

Г.Потопляк.

 

Все буде з медом — липовим, квітковим,

бо ллються ріки звідусіль медові,

нектаром сиплють, дзвонами прощають,

солодким трунком тіло пригощають...

Тут бджоли-люди, тут і люди-бджоли...

Йорданські води ще не охололи...

Завіє зміїв випещеним маком...

Дощами змиє із медовим смаком...

Залиє соком синьо-виноградним —

розплющить очі, досі непроглядні...

Печені груші (в сонячнім промінні)

занурять в землю сонячне коріння —

зігріють душі благодаттю Спаса

сьогодні, завтра і до того часу,

допоки зілля заворожить хату,

заповнить пустку і відверне втрату.

Все буде з медом — луговим, гречАним...

Медовим буде — літнім чи весняним...

© Любов Уманська