ЗДІЙМАЙМО УВИСЬ ВОЛІ СТЯГ!

ЗДІЙМАЙМО УВИСЬ ВОЛІ СТЯГ!

( Згадуючи наші Майдани)

В джерелах пречистих

Замерзла водиця,

Під листям - криваві сліди.

У спаленім місті

Душі в грудях тісно,

Лиш ворон, провісник біди,

Кружляє над світом,

Що зрікся вже й світла,

Нагадує - прірва за крок,

Де квіти не квітнуть,

Де нІкому гріти

Схололу невільницьку кров.

В джерела пречисті

Накидали трісок,

І з твого, і з мого хреста.

Хтось хижий замислив

Щось зле і навмисно

Вже й Правді стуляє вуста.

І груди напнуті

Спивають отруту

З колись ще знайомих долонь,

І тріскають пута,

В які Дух закутий

Й вогонь виривається з лон.

Так боляче в груди,

Бо дують все дужче

Колючі зі сходу вітри.

Не вистуди, грудню,

Потомлену душу -

Зішли промінь світла згори!

Нехай він розтопить

Страхи і зневіру

І зцілить нас від забуття,

Хай душі, які потомились без миру,

Здолають все зло і приборкають звіра,

Здійнявши увись Волі стяг!

Грудень 2013р

Написання прикладки

Активні й пасивні дієприкметники

"Енеїда" Івана Котляревського

 

Життя складає в скриньку ювілеї.

Життя складає в скриньку ювілеї.

Ховає плаття в скриню, що малі.

Відгукується кашлем із трахеї.

І топче, топче стежку по землі.

Що день, що два міняється природа -

То літо у візку, то холоди.

Марніє кожен рік зимова врода.

І мало снігу, мало і води.

Коса дівоча вже не до поЯса.

Сивіє пасмо і на скронях сніг.

На листопаді - поминальна ряса.

На маї - барвінкОвий оберіг.

Життя у русі - юзом і галопом

Воно біжить, як місяць за вікном.

Комусь подасть води з хмільним сиропом,

Комусь обсадить стежку полином.

Комусь лиш мідяка за піт і працю.

Комусь офшори, статки немалі.

І покладе окрайчика на тацю

Та й буде ряст топтати по землі.

Життя, життя. Ти подарунок Бога.

Коротке, довге, як кому дано.

Ти поле, річка, батькова дорога.

Ти витримане, марочне вино.

То ж будь завжди на цій Землі безкраїй.

Роби зарубки на одвірках дня.

Ми на цім світі в пеклі і у раї.

Ми не чужі - Адамова рідня.

Г.Потопляк.

Зима іде.

Зима іде. Пухнастий дивний кіт

за хмарами десь місить своє тісто.

Завмерло все. Немов чекає світ,

що снам-снігам у небі стане тісно.

Зима іде. Цнотливо білий сніг

вночі укрив собою сонне місто.

А дивний кіт залишив чорний слід –

пухнастих лап гаптоване намисто.

Зима іде. І сніг іде. І кіт.

Ідуть, ідуть, ідуть – і не минають.

Куди скотився божевільний світ?

Не знають люди. А коти все знають.

      Кольорові негативи

#ОК 

Творчість Івана Котляревського

 

«Людина із шовку і сталі»

 12 грудня 1890 року у селі Воля Якубова на Львівщині народився Андрій Мельник, організатор формації Січових стрільців у Києві, один із організаторів УВО, голова проводу ОУН із 1938-го.Командував сотнею Легіону Українських січових стрільців у 1914-1916 роках на австрійсько-російському фронті. Учасник боїв на Маківці і Лисоні. Пройшов через російський полон, де познайомився з Євгеном Коновальцем. Один із організаторів Куреня січових стрільців у 1918-му, який згодом став полком, а далі – дивізією й корпусом.

"ПАМ'ЯТЬ ГОЛОДУ, ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ"

Реквієм пам'яті

жертв голодомору-геноциду

1932-1933 років в Україні

 Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

                                                  Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

Загублених, замучених тим катом,

Що нині лаврів пожинає хміль.

                                               Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

                                               Померлий в той страшний голодо

                                               Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

                                               І в сорок шостім пережитий мор.

                                                Не мовчимо, братове українці!

                                                Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

                                                Бо молимося хлібові, хлібинці,

                                                 Що гірко дістається на віку.

Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.

Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.

Словотвір

 

Я бачила людей, які літали.

Їх крил ніхто не бачив, тільки я.

Вони їх у душі своїй ховали,

У кожних крил історія своя.

Одні в душі з'явилися раптово

Під дією високих почуттів.

Або їх проростило тепле слово,

Чи декілька, десяток теплих слів.

Ці люди свої крила не ховають,

Їх видно у їх посмішці, очах...

Поглянеш раз - і ясно, що літають

Окрилені у власних почуттях!

Є люди, що здобули крила важко,

Вони їх не покажуть, не просіть...

В душі у них щебече тихо пташка

І страх, що крила зникнуть в одну мить.

Є люди, які самі свої крила

Зростили, немов квітку із землі.

Повірте, це не кожному під силу.

Ці крила у душі, не на спині.

Є люди, що ніколи не літали

І птахи не співали в їх серцях.

А є такі, які у когось вкрали

Не тільки крила - вогник у очах.

А ще по цьому світу ходять люди,

Що диво у серцях своїх несуть...

Вони посеред темряви і бруду

Незримі крила людям роздають.

***

А я іду і бачу, як літають.

Дивлюсь уважно. В саму глибину.

А люди світяться, підносяться, згасають,

Ховають глибоко незриму таїну...

Вони - світи цікаві й незбагненні.

Вони - птахи із крилами в серцях.

А я глядач на світовій арені,

Мале дитя із запалом в очах.

Дивлюся світ, немов в кіно прем'єру,

Немов виставу, в променях софіт,

Немов листа на клаптику паперу.

Щодня, мов той глядач, дивлюся світ.

А в нім людей - незвіданих, несхожих!

Читаю їх, мов дівчина роман.

А я шукаю крила в перехожих,

І чесно зізнаюся в цьому вам.

© Огнєва Інелла

Дієприкметник

 

Холодний день

Холодний день, промозгла мжичка.

І сніг злітає з черевичка.

І паморозь на дикім полі

У біле кутає тополі.

Холодний день. Думки захмарні

Снують від дому до кав"ярні.

І від порога до каміну

Вечірній погляд гріє спину.

Осіння млість, а може злість.

Осіннє листя вітер їсть.

Стоять в тумані ліхтарі

І димом пахнуть димарі.

Якась нестримна ностальгія

З вітрин предноворічних віє.

Якісь химерні янголята

Нагадують, що скоро свята.

І чути запах терпкий хвої

Від туї й сосонки старої.

І чути пахне десь ваніллю

І чорна кава пахне сіллю.

Холодний день спішить у вечір

І тягне кожухи овечі.

І вже й Михайла, вже й Івана.

Ну а попереду Романа.

Г.Потопляк. 2019.

Словотвір

Театр і драматургія в Давній Греції .

Утвори дієприкметник

Онлайн-тести для розвитку творчого мислення: поради, ідеї, практика

 

Осінній вірш

Осінній вірш. Ні ямба, ні хорея.

Лиш сон солодкий в тебе на плечі.

І ця гаряча, золота камея.

І цей холодний місяць уночі.

І зорі у вікні без макіяжу.

Осінній вірш , посохли паничі,

Як напишу, тоді лише приляжу.

Та й буду слухать, як кричать сичі.

Осіння рима. Крапки і тире.

І пошук слова десь у підсвідомості.

І все, що пригадалося, старе.

І те, що треба, лине в невагомості.

Початок є, закінчення нема.

Осіння рима - листя, дим, тумани.

А ще ота розбещена зима,

Що шле до нас з морозів каравани.

Осіннє слово. Тихе, як душа.

І як душа таке ж воно таємне.

Ця борозна давно уже чужа.

Ця сонна ніч давно вже не взаємна.

І слово "осінь" вирвалось з грудей,

І прохрипіло та й під ноги впало.

І слово "спокій" лине до людей,

На той квітник, де літо відцвітало.

Пишіть вірші осінні, щоб без сліз.

Щоб до душі невидимо торкались.

Щоб навесні у китицях беріз

Вони співали й голосно сміялись.

Щоб лиш були. Осінні, весняні.

Цей настрій щастя, смутку , сонця, раю.

Пишіть вірші осінні лиш мені.

Я їх на сон дитині прочитаю.

Г.Потопляк. 2019.

Андрій Мельник: про голову Проводу ОУН, соратника Євгена Коновальця / Велич особистости

 

Пишімо Миколаю

 Пишімо Миколаю, хай читає.

Бо вже пора, бо скоро його час.

Поштарку він з дороги виглядає

і думає про діток і про нас.

Пишімо стисло, щоб слова читались.

У кожного з нас є що розказать.

В одних слова з паперу посміхались,

а в інших лиш хотіли сумувать.

Писала бабця про свої провини,

про те, як терпнуть руки уночі.

Про те, як холод тулиться до спини

й просила від майбутнього ключі.

Писав дідусь про світові проблеми,

про владу, про реформи - хай їм грець.

Його вже не цікавили поеми

І він просив порубаних дрівець.

Татусь писав на білому листочку

про свої мрії, про нелегкий час.

Вдягнув для цього вишиту сорочку

і сів на покуті, де був іконостас.

Писала мама і просила миру.

Щоб спокій на планеті панував.

Писала про гріхи, а ще про віру.

А її ангел в руки цілував.

Писала дівчинка про школу, про оцінки.

Хотіла попрости телефон.

Та лиш намалювала дві картинки

й поринула в солодкий, мирний сон.

А ще писав хлопчина і звертався:

"О, Миколаю, не забудь мене.

Я ще малий, ще зовсім не награвся.

Батьків моїх хай горе омине.

Хай буде мама всміхнена, щаслива.

Хай тато на руках мене несе.

І щоб вродила біля хати слива...

Оце, напевно, Миколаю все".

Ми віримо, що Миколай почує.

Ми хочем дива, казки раз у рік.

Так хай добро у кожного ночує.

Так хай щасливим буде чоловік.

Г.Потопляк. 2017.

ДОСИТЬ З НАС СТАЛІНІВ!!!

 

Кров'ю червоною,

В земленьку зранену

Скрапує наш розтривожений біль,

Вірили вчора ми,

Навіть браталися -

Вклали довіру в мільйони гробів...

Кров у проталинах

Досі промовисто

Гнівом відлунює в жилах живих.

Досить з нас сталінів!

Нашою совістю

Пам'ять про ЦЕ закарбуєм навік!

...Нас, ненароджених,

Війнами зморених,

Досі вкладають кати під хрести.

Стань же, Народе мій,

Непереможеним,

Волю у генах своїх воскреси!!!

(Наталія Крісман)

Життя дає нам право обирати,

 Життя дає нам право обирати,

Коханих, друзів, навіть ворогів,

З ким пити каву, в ліжко з ким лягати,

З ким розмовляти,

а з ким добре і без слів.

Ми обираєм тих, кого послати,

А хто не вартий навіть і цього...

Людей, яким ми можем довіряти,

І тих, на кого абсолютно все одно.

Ми обираєм тих, хто завжди в серці,

В думках, в молитвах, хто є сенс життя,

Хто нас тримає в цій щоденній круговерті,

Хто нас рятує від падіння в небуття.

Ті, кому першому читаєм власні вІрші,

Хто заглядає в нашу душу, аж до дна,

Хто знає наші сторони найгірші,

Та все одно із нами до кінця.

Ми обираєм з ким провести вечір,

А з ким, можливо, навіть все життя,

Ми вибираєм тих, хто не доречний,

Й тих, що міняють ритм серцебиття.

І нас, звичайно, також обирають,

Цей вибір відбувається завжди,

Одні знаходять, інші нас втрачають,

Та найдорожчих в серці бережи!

Lana Vasyliv