Сьогодні сонце замоталось
В весняну ковдру золоту.
І вранці небо привіталось,
Порушило цю самоту.
І дві берези привіконні
Вмочили листя в малахіт.
І дві хмариночки бездонні
Із неба впали в білий цвіт.
Все було біле, бездоганне -
Ні складочки, ані плісе.
Усе було таке весняне.
(Краса, їй бо, цей світ спасе.)
Усе росло, як добра здоба,
Як пасочка в чистий четвер.
Тільки війна, ще та хвороба,
Гула колись, гуде тепер.
Лише проказна ця потвора
Палила Київ і Дніпро.
І знову тут, і знову вчора,
І знову нищить зло добро.
І крізь цей попіл, жар і пламінь
Росте живісінька трава.
І кришить на кавалки камінь,
І промовляє - я жива.
Жива, живу і буду жити.
Мені сам Бог дає запал.
Мене ракетами не вбити.
Рідна земля - мій п'єдестал.
Весна - моя сестра по крові,
Зима - це ковдра, осінь - плед.
А літо зіткане з любові,
В якій тече гречаний мед.
Хоч ніч тяжка, та йде натхнення
І сіяти, і волочить.
Весна - таке у квітня ймення.
Весна настала - будем жить!
І сонце вилізло з-під ковдри
І синім небом поплило.
Поля, левади, ріки, гори -
Усе довкола ожило.
А ковдра та лежала збоку,
А сонце вже, як кип'яток.
Весна несла два кухлі соку
Із трав зелених і квіток.
Галина Потопляк
Немає коментарів:
Дописати коментар