Блог Марухняк Ірини Сергіївни , учителя української мови та літератури

У маленькому місті, в якому ніколи-ніколи

Ніхто, крім лелек не спинявся надовго транзитом,

Буде ще одна осінь і діти ітимуть до школи,

І йтимуть дощі з листяним золотим депозитом.

А лелеки летітимуть. Ирій тепліший від міста,

А слова обміліють, глибокими стануть тумани.

У маленькому місті завжди, коли третя Пречиста –

Стає надто спокійно. Це, щоб не сказати – оманно.

Пахне морем у жовтні. Аж надто по-людському прісним,

У ранковій піні стигнуть мушлі опалих угорок.

І дахи на будинках мого попідгірного міста

Схожі більш до вітрил на фрегатові конкістадорів.

Ми відчалюєм в осінь. Непевна пора, мій коханий.

Календар задощив і крізь шум не вчуваєм сонару.

Пережитого стільки, що звемо його океаном,

А попереду хвилі і люди нависли, мов хмари.

Проте, може й не так. Може, в душі вплелася ожина,

І ятрить вона людям при кожному порусі й слові.

Бо в сусідському оці видніші і скалка й сльозина -

У маленькому місті нікого не вчили любові.

Ми відчалюєм в осінь. Над піною білих туманів,

По-під небом, над світом, між рифами скель і людей.

Що у трюмах на зиму? Нічого такого. Кохання

Дрібка тихого щастя і зграйку шалених ідей.

Ми пливемо, коханий. В маленькому місті ніколи

Не буває такого, щоб якір закинеш – і жити.

Буде ще одна осінь. І діти ітимуть до школи,

І йтимуть дощі, й людське море ще буде штормити.

І шумітиме прісно словами, тумани пускатиме в очі,

І здійматиме хвилі від нині і прісно з повтором.

Але, знаєш, коханий, колись знов побачити хочу

У ранковій піні сизі мушлі опалих угорок.

                                                     Дзвінка Торохтушко