У зграї вовчиній він був ватажок
Тримав у
покорі всіх жителів лісу...
Ще здалеку
чули важкий його крок
І те, як у
темряві голосно дише...
Розсудлива
мудрість у сірих очах,
Вскуйовджене
хутро і білі зубиська...
Помітна
сутулість у сильних плечах...
Страшились
на нього дивитися зблизька...
Боялися
дуже...Не знали вони
Одну його
слабкість і силу найбільшу...
Ховав
таємницю... А суть таїни,
Що був не
таким, як здавався, а іншим...
Я також
боявся та якось зустрів
Його не
самого- у колі родини...
У сховку
злякавшись, тихенько засів,
Дивився...І
бачив, як він на дружину
Дивився з
безмежним і світлим теплом,
Як лагідно й
ніжно до неї торкався...
Покірний і
ніжний, зайчатко немов...
І зовсім
маленьким від того здавався...
А потім,
неначе грайливе щеня,
Він з дітками
разом змагався у силі...
Весь час
піддавався... Немов кошеня,
До них щось
мурликав...і хутро на тілі
До того
вскуйовджене сіре, мов дим,
Мені
видавалось небачено гарним...
Чи був у ті
миті для мене страшним?
Ні граму...У
серці згадати я марно
Тоді намагався
колишній свій страх...
Дивився на
ніжність і трепетну ласку
І слово
жахливе, холодне "хижак",
Немов
розчинялось...Занурився в казку!
Він грався і
бігав навколо дітей...
Дружина
дивилась з Любов'ю на нього
І світло
турботи звіриних очей
Ущент
руйнувало колишню тривогу...
І раптом
збагнув, що в минулому я
Не раз уже
бачив, як інші тварини
Збиралися
разом та жодна сім'я
І навіть
найкраща із виду родина
Не мала тих
щирих ясних почуттів...
Він має ту
ніжність від інших ховати...
Він є
ватажок...Я тоді зрозумів,
Наскільки
насправді не бачим багато...
А там за
зубами і хутром страшним
Ховається
татко найкращий для діток,
Опора
дружині...Ми звиклися з тим,
Судити із
того, що видно відкрито...
А істина
справжня- в глибинах, в серцях!
І часто за
хутром м'яким білосніжним
Ховається
лютий байдужий хижак,
А в тілі
страшному- хтось добрий і ніжний...
Відтоді я
сильно змінився в душі...
Інакше
поглянув на тих, хто навколо...
Такі
зрозумілі до того усі-
Зачинені
книги... Насправді нікого...
Не знав я у
лісі ...Лиш те, що вони
Самі обирали
про себе сказати...
В той день я
торкнувся його таїни...
Жахливого
вовка і доброго тата...
Я більше уже
не боявся його
Та легше від
того не стало... Напроти...
Від того
прозріння у серці мого
Відкрилося
те, що не бачилось доти...
Багато
акторів у хащах лісів....
Їх ікла не
сила побачить очима...
На жаль,
боїмося не тих хижаків
І ділим
довіру так часто не з тими...
Мені не
забути те світло очей
І тепле
вовчине його муркотіння...
Щось нове
стукоче в глибинах грудей...
Я певен,
щось глибше, ніж просто прозріння...
Огнєва Інелла
Немає коментарів:
Дописати коментар