десь там за
пилюгою за городами
де сивий
вітер залягає в тінь
колись душа
до берега виходила
а їй
назустріч без страху і подиву
тонкий мов
сніг і дикий мов смородина
виходив
жовтий аж медовий кінь
аж перепелля
в зелах ворушилося
чамріло
явориння й вороння
душа стояла
з рукавами білими
де човен
спав засипаний пагіллями
де шкірився
порожньою могилою
на неї й на
медового коня
і млосно
пахло водяними грушами
були далеко
хати і вогні
чиясь рука
із голкою незрушною
рукава білі
без жалю заюшила
всіма тими
задушеними душами
що покотом
лежали у човні
душа втікала
на стемнілі вулиці
душа була
байдужна і легка
та щось
несла у згорточку зіщулене
до полотна
вже намертво притулене
що бджоли
сонні вилітали з вулика
що бджоли їй
сідали на рукав
Сергій
Осока
Немає коментарів:
Дописати коментар