Тут серпиком #серпень завис над кудлатим облогом,
замислений дуб переводить у інші світи.
Тут можна зустрітися поглядом з лагідним Богом,
а можна пробачити все і назавжди піти.
Тут тихо нарешті. Ніхто не запитує, де ти.
Нікого немає навколо. І навіть мене.
Я слухаю тишу. Збираю слова у букети
і мрію, що диво за плечі мене обійме.
Закинувши вудку у мрії і місячне світло,
чекаю світанку, в який прокладатиму шлях.
ПрорОсла, прожита, та все ж таки з часом розквітла –
я просто пробачила все і назавжди пішла.
Немає коментарів:
Дописати коментар