Послухай мене...

Послухай мене... Чи не просто послухай – почуй,
про що я мовчу, бо я добре навчилась мовчати.
Тобі не цікаво, прощу я тебе... не прощу...
Хіба це важливо для наших стосунків у чатах?

Послухай, нарешті. Звучить найдивніше із див:
це тиша змиває з гарячих долонь наболіле.
Ти, певно, нещасний, бо ти мене важко любив,
як важко любила Самсона нещасна Даліла.

Послухай. Не треба дивитися. Просто, почуй.
Очима ти кажеш неправду, а це може вбити.
Колись ми хотіли навчитись мовчати в дощу.
Тепер ми це вміємо, тільки не хочем робити.

А все ж ти послухай. Я поки що вірю в слова.
Вони поки важать і мають приховану силу.
Я можу сказати багато, якщо я жива.
А я ще жива. І якщо я жива – я щаслива!

 Ольга Криштопа                            @Кольорові негативи