ЗДИБАНКАСвітлий день,дарував ясне сонечко.Свята неділенька вступила в свої права.Через маленьке віконце сонце цілювало старі образи.,а потім ніжно пестило припічок і відбивалося в почорнілому вицвівшому від років дзеркалі.Старий Макій дививсі на себе в дзеркало і відбиток сонця сліпив йому очі.Дід вибрінжувавсі,як молодиці.Вікіг з куфра вішиту сорочку,ту що тримав на смерть,сіру блюзу,довго вімацував і вбиртав в руках кашкіт.----Ади мой,як новий. двадціть п*єть рік йому.Уже старий кравец Царук на правді,а кашкітови хоч би шо . Правда і вбирав його старий лиш по великих свєтаах,і знаменних подіях.Нині якраз дака подія,Макій збиравсі на здибанку до свої Варварки.Мусів штрамуватисі бо вона у всьму любила порєдок і лад.Ходив за неї все чистий і вігладжений.І в хатах тримала чистоту.і то-то павутині би не висіло в куті як тепер висит...Але до хати вона не ввійде,а його Матвія вздрит і якшо на нім шос буде не так то буде снитисі і ківати пальцем..Ішов Матій селом гордо,хоть і спиравсі на палицу,у руках ніс дві ружі.Варварка так їх любила це її ружі най подивисі.ледви уломив аж пальці сколов до крові.В селі всі знали,що дід іде на здибанку до баби і навіть пси замовкали,так штрамацко виглядав дід...На цвинтари тихо,лиш пташки цвірінькают,і легонький вітерец тріпоче листом старої тополі.Макій здоймав кашкіт і вітавсі з свояками.Всі брати його вже тут,і старий промовлєв.-----Не журітсі браття!Скоро сі здибаєм.Сеї ночи чув як на нашій акації пугач гудів певне за мнов.Потім дід моливсі на гробах ҐеҐі і нені і прмовлєв...---Ади нене іду до Варварки вона лежит на тому кінци цвинтарі вже си мене заждала.Видете неню ви її не хотіли,а я вас не послухав,ви навть піч завалили шоби вісілє на робити а я вперсі і ви мусіли благословити.Вона не мала Ґрунту бідна була сарака,але яка вона була газдині і я коло неї був газдов.Ніколи мені за неї не було встидно.Видите неню Бог зная шо робит,тай забрав її до себе би вона йому в покоях лад давала....Макій хрестивсі,цілював кам*яні хрести і йшов далі.Коли підходив до синього залізного хреста на могилі жінки то віструнчивсі і старавсі не плакати.щоби не засмучувати її.Славайсу Варварко1Як тобі лежитсі?Ти питаласі поза минулої ночи,як там твої ружі..Ади мой я тобі приніс,правда вони мене трохи скололи...Тобі вже легше ,а я не можу дочикатисі коли вже здибаюсі з тобов...Кєшко мені без тебе Варварко.Ти хоть частіше би мені сниласі..Надлетіла пташка і сіла на калині хотіла заспівати,але старий зачєв досігати з кишені хустину,щоб вітерти сльозу і сполошив її.---Шо не кажи Варварко,але коло тебе я був газда,на всьо село.Кєшко ми гарували,але файно жили ти всьому лад давала.Я і діти обіпрані ходили чисті нагудовані.Жодного днє коло тебе голодним не був...Кажи,що переказати нашій хаті і оборі,бо .як прийду то стіни будут питатисі за тобов...Макій ще довго балакав,розказував, питавсі,аж до вечора,не хотів іти до дому,там порожньо,а тут вся родина,колєгі сусіди,а головне його газдині Варварка.І він знав що мая бути похований коло неї і навіть місце лишив собі.Свічка догорала на гробі.жовтий віск капав на червоні ружі.Знов прилетіла пташка на калину і дивиласі своїми маленькими очима на дивного старого,що так хотів борше вібратисі на цвинтарь....
Р.ДРОНЮК
Немає коментарів:
Дописати коментар