Суєта

                     СУЄТА..День згорів у суєті. Ще один день. За вікном листопад випасає тумани. Вони, тумани, сиві, як дід Штефан, що жив на греблі. На старому яворі бринить одинокий листок, він вчепився дерева, як дитина мами, і не хоче падати в невідомість. Та це лише справа часу.Час над кожним чатує. Це він звалив старий дуб біля ставу, це він зрівняв хату Сидірки з землею, це він кинув сивину в мамині коси.День згорів у суєті. Дощ, що пташиною б’ється у вікно, ніби каже: «Не забудьте сказати рідним і коханим, як ви любите їх, бо час гонить секунди. Не cпізніться.»

Р.ДРОНЮК