Маленька історія

Маленька ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО ЖИТТЯ

Монах старенький в лісі жив
В малій печері, ген від світу...
Так скромно Богові служив
В зимову стужу.., в спеку літа.

Земних достатків не шукав -
Радів убогістю та миром!
Щось більше в Господі пізнав,
Не спокушався світським виром.

Творив молитву кожний день;
Подяка була краще хліба!
Не знав десятками пісень,
А так моливсь, як серцем вірив!..

Збирав улітку ягідки,
Сушив гриби, маленьку рибку,
Зривав ромашки пелюстки
І липи цвіт... Зима ж так швидко...

Чернець із птаством говорив:
«Ну, що, малі? Сьогодні дужі?!»
Коли молитву він творив, -
Вони співали з гілки ружі!..

А як злітало із дерев
Пожовкле листячко додолу,
Над скелями кружляв орел,
Шукаючи нового дому.

Монаха бачив він щодня,
Що йшов з відром у ліс по воду:
Колись - бігом, тепер - півдня..,
Роки забрали швидкість ходу.

Спливали дні.., втекли роки...
Все снігом білим притрусило.
Іде старенький крізь гілки,
Що інеєм прегусто вкрило.

Іде по воду. Думка враз:
- А чом щодня далеко ходжу?..
Чи в мене безліч є майна? -
Так важко снігом білим броджу?..

Печери ближні є ось тут.
Перенесу свої пожитки,
Бо для старого справжній труд -
Ходити вже не можу швидко...

Лиш це сказав, - почув ходу..,
Спинивсь.., поволі озирнувся.
Побачив постать враз святу:
Господній Ангел об‘явився!..

- Що робиш ти у лісі цім? -
Несміливо чернець питає.
- Рахую кроки твої всі! -
Так Ангел світлий промовляє.

Не стримав сліз старий монах,
Повіки тихо затряслися:
- Невже.., невже? Я ж просто прах?..
А сльози річкою лилися...

Щаслива усмішка лиця
І серце, сповнене любові,
В Ісуса заслужив вінця -
Дізнавсь по ангельському слові!..

* * *
Ніщо у Бога не мине
Без нагороди за старання!
Будуймо так життя земне,
Щоби пройти без нарікання...

                                    Галина КОЗНЮК-ЛУКАШОНОК