Блог Марухняк Ірини Сергіївни , учителя української мови та літератури

- Ти де?
- Не знаю. Тут така зима!
Дерева мчать, закутані у вітер.
Кудись, кудись, де ти живеш. Одна.
Де ти щодня купуєш собі квіти.
- Хто їх чекає?
- Певно, що ніхто.
Кому вони потрібні, ті дерева?
Хоча.... Напевно, років через сто
вони дійдуть. Бо й їх чекати треба.
- Кому вони потрібні?
- Нам усім.
Вони тремтять і надягають шапки.
Гілками їх тече не кров, а сіль.
А нам здається, ніби все в порядку.
- Як їх чекати?
- Вийти ген за міст.
Прикласти руку втомлену до лоба.
Дивитися, дивитися на ліс.
І плакати, неначе у жалобі.
- Навіщо сльози?
- Просто ритуал.
Без сліз нічого добре не буває.
І я лечу. Мене чека вокзал.
Бо тільки він один мене чекає.

Кольорові негативи #ОК