Був син у матері... Один-єдиний син!
І пестила його, й оберігала,
Наскільки вистачало бідній сил,
А що її чекає, то й не знала.
Закінчив школу, виїхав з села,
Доволі хлопець поблукав по світу,
То, в "Пітєрє рєшал своі дєла",
Чи, попросту, отримував освіту,
То десь в Криму, то "паднімал" Донбас
І сталось так ...забув він рідну мову,
Чи то ученість так подіяла, чи час -
Не пригадає навіть колискову...
Приїхав. Вже настали холоди.
Така, здавалося б, історія банальна:
- Синочку...
Дай напитися води...
- А ти нє можешь папрасіть нармальна!...
Неначе лЯпаса! Іде, й незна куди.
До тину прихилилася лозою
І вже не п'ється! Вже не до води,
Стоїть старенька, давиться сльозою...
Не забувайте маминих пісень,
Свою не забувайте рідну мову
Стає бездушним кожен, наче пень,
Хто мамину забуде колискову........
Еміль Дубров.
Немає коментарів:
Дописати коментар