Я стільки ще не встиг
тобі сказати...
Весна минула, літо
відцвіло,
Вже всохли наші вишні
біля хати,
Й наполовину вимерло
село,
А я все думав: -
Встигну! Ще не вечір!..
Минулося, "як
білих яблунь дим",
Вже тягарем лягли рокИ
на плечі,
Жив правдою, хоча й не
був святим.
Не поспішав...
несказані слова
Губилися немов волошки
в житі,
Сивіла непомітно
голова,
Спливали в вічність
неповторні миті.
Ану ж якщо не встигну,
не скажу...
Бо скільки тут
лишилося до краю?!
І от нарешті
"перейшов межу":
- Ти знаєш, дівчинко,
я так тебе кохаю!..
Еміль Дубров.
Немає коментарів:
Дописати коментар