Блог Марухняк Ірини Сергіївни , учителя української мови та літератури

* * *
Вони жили - душа, як кажуть, в душу,
Тягли свого життя нелегкий віз,
Він - сіно косить, загрібає, сушить,
Вона - везе, для себе і для кіз.
Та щось зламалось в цьому "механізмі",
Відчув старий, яка важка коса,
Розпріг коня, присів в тіні на спризбі,
Поглянув навкруги... така краса,
А він прожив життя і не помітив:
Копав, садив, сапав, косив, орав,
А навкруги - птахИ співають, квіти,
Метелики барвисті серед трав...
Та раптом зникло все, птахИ і трАви...
Неначе обірвалося кіно,
Лише знайомий аромат отави
П'янив свідомість, як легке вино...
...Інфаркт - таке просте, коротке слово,
Приїхали... злетілися сини,
Авжеж, потрібно рятувать старого
І тут уже було не до ціни.
Де взяти гроші, всі прості трудяги?
У кожного є діти і сім'я...
Та все ж - сини, а не якісь бродяги
І зроблять все - у батькове ім'я!..
Пішла конячка мясникам під ніж...
(Хоч не великі виручили гроші):
- Подумаєм, що скажемо, пізніш,
Шкода звичайно, бо ж була хороша...
Життя - ціною іншого життя!
Буває так... Де дітися від цього?
І не було у хлопців каяття -
Заради батька все, заради нього!..
..Живим старий до дому повернувся,
Найпершим ділом в стайню, до коня...
З порога навіть хлопцям усміхнувся:
- Я сподіваюсь чистили щодня?
Дивився пильно дітям прямо в очі...
І раптом зрозумів: ..."Коня - нема!!!"
І стало холодно йому в товстій сорочці,
Немов в дворі не літо, а зима...
Присів в куточку стайні на колоду,
Спиною прихилившись до стіни,
Відчувши в грудях дивну прохолоду,
Стояли, мов укопані, сини...
Він щось казав, але не було чути,
А батько, все повторював слова:
- Ну, як же так... Ну, як так може бути...
Вона ж була... Вона ж була жива...

Еміль Дубров.