Осінь.

Сповільнена хода, неспішне споглядання

Це осені пора, це з літечком прощання.

Мелодія дощу і клавіші пурпурні.

Летять у нікуди наміточки ажурні.

І завмирає плач, і зависає іній.

І листя аж горить на кленах і калині.

Зривається листок і падає повільно.

І вітер, де і взявсь, регоче божевільно.

Тяжіє до землі вже яблуко і пада.

І на землі лежить в обіймах листопада.

І жолудь, і горіх лежать без сорочини.

Повільно йду до них осінньої години.

Повільно, щоб піймать цей промінь, що втікає.

Щоб яблуко піднять, яке з трави гукає.

Щоб музику почуть, осінню її коду.

І від фінальних нот відчути насолоду.

Від тиші, що пливе, від спогадів - завмерти.

І слухати сумні кленовії концерти...

Сповільнена хода і відчуття плаксиві.

Але ж які ліси і приліски красиві !

                                        Г.Потопляк.