Така, як всі. Босоніж - ген за край!
Де неба синь тобі - плащем на плечі.
Хотілось так втекти від самозречень,
Бо думалось: за край - не неба край.
Така, як всі. І пахнула дощем.
І власних сліз, бувало, не цуралась.
Лише на довгій шиї не зосталось
Ані коралів, ані мрій - ущент.
Така, як всі. Колись була й коса,
Як натяк вам про мо'ю незалежність.
Однісінька душа, що без обмежень,
Сягала щораз вище в небеса.
Очей не відводила від жахіть,
У битвах спопелялася дощенту,
Але за мить, як Фенікс той, до щему
Кидалася у жерло всіх століть.
Осан собі не прагла, ні пошан,
Лишень тепла, бо надто мерзла в душу.
Пливла лиш проти течій - бо так мушу,
А люди, які поруч, незворушно
І прали, й полокали у дощах.
Така, як всі. Хтось скаже: "Не така!".
Хтось, може, й мовить: "Жінко, будь простіше!".
Я - за межею болю - власним віршем.
Хоч досі не збагнула ще - навіщо
Меча стискає ближнього рука?...
Немає коментарів:
Дописати коментар