Як день один, як мить незрима
цей січень лине в небеса.
І новий рік вже за плечима.
і свято свічкою згаса.
Вертеп всі маски склав до скрині.
І змила всі гріхи вода.
І стихла, не звучить віднині
гучна, весела коляда.
Коза вже теж не героїня.
Меланка теж без Василя.
І чути легке шарудіння -
під снігом вертиться земля.
Вже день відчув минулу силу.
Вже вечір кашляє в пітьмі.
А ніч вдягла хустину білу
і розчинилася в зимі.
Вже згасли вогники і свічки.
Святкові щезли кольори.
Освячена заснула річка.
І блудять між дерев вітри.
Свята миттєво промайнули.
Лишився присмак від куті.
Ялинки до весни заснули.
Мовчать угодники святі.
Зима весну за рогом чує,
зима уже не молода.
І нас кропилом день віншує
й свята вода.
Г.Потопляк. 2018.
Немає коментарів:
Дописати коментар