Натрусило, ой і натрусило.
Як косою снігу накосило.
По коліна. Колія глибока.
А зима - сорока білобока.
А зима - пухнастий заєць косий.
Вітер хвацький, перелісок босий.
Вихор, що за спиною гуляє.
Віхола, що зранку не втихає.
Натрусило, ох, і натрясло.
Аж по шиби у снігах село.
Аж по пояс у заметах місто.
На ялині снігове намисто.
На паркані шапки аж до хмар.
Мостить зимонька засніжений вівтар.
Сипле срібло на його столи.
І плете із лики постоли.
І стоїть, як дівка, вся у білому.
В хустці з інею, в кожусі сивому.
На підборах з льоду-самоцвіту.
В неї посох з каменю-граніту.
Кличе нас в свої покої білі.
Де гостюють юги й заметілі...
Де морози й летаргічні сни.
Але нам, голубко, до весни.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар