Колись у дитинстві далекім і босім
Почула бабусині дивні слова...
Тоді незбагненні та в пам'яті досі
Їх суть загадкова лишалась жива...
Немов би учора...Я все пам'ятаю...
Казала скоріше собі, не мені:
"А люди зникають, так люди зникають..."
-Замислений погляд зника у вікні...
Мені ще маленькій зробилось цікаво:
"А як це зникають, немов у казках?"
Бабуся всміхнулась до мене ласкаво:
"На жаль, не у казці, рідненька- в роках...
Одні розчиняються, мила, у часі,
А інші безслідно зникають з душі...
І тануть розмови і радості ваші,
Але ти не бійся, так роблять не всі...
Зникають несправжні...Примари- не люди,
Актори у масках... Їм зручно до нас
Засісти у серце в самісінькі груди,
Аби відсидіти потрібний їм час...
А далі байдуже, що ми відчуваєм,
Як тільки притулок покраще знайдуть,
Зникають...Раптово безслідно зникають...
А нам так нелегко буває забуть...
Були найрідніші, здається, ще вчора
Тепер- не згадають і ймення твого...
І ти розумієш- то просто актори...
Потрібен не ти їм, шукали свого...
Та є в них щось добре, сказати я хочу...
Тим болем, що рветься назовні з грудей
Вони відкривають, кохана, нам очі
На справжніх і вічних безцінних людей!
Таких, що не грають когось перед нами,
Приходять без гриму, такими, як є...
І можуть ставатись незгоди між вами,
Де кожен довести захоче своє...
І часто образи між вас не минути
Та навіть, як в серці вестиметься бій,
У запалі сварки не зможуть забути...
Вони не покинуть ніколи, повір...
Гостей в твоїм серці, рідненька, ще буде
Багато- багато та ти пам'ятай:
Летітиме час і зникатимуть люди...
Із вдячністю, люба, їх всіх відпускай!
Не треба спиняти і зустрічі марно
Шукати із тими, хто просто пішли...
Як тільки-но небо зробилося хмарним,
Краплинку проміння для вас не знайшли...
Не треба нізащо когось повертати,
Хто зникли так легко, забувши про вас...
Безцінні хвилини життя витрачати
На пошук акторів, людини на час...
Не треба, рідненька, не варті старання...
Повір, що знайдуться між ними завжди
Безцінні, мов перше дитяче кохання,
Такі, що у миті незгоди й біди
Не підуть, не лишать, як складно не буде,
Не зникнуть із плином незримих років...
Не в масках актори- справжнісінькі люди!
Їм, мила, не треба вмовляння чи слів...
Це ті, хто у миті зневірення й горя,
Як зникне, злякавшись, багато людей...
Незмінно, рідненька, залишаться поряд
Відкритих у серці не лишать дверей...
Це ті, хто не здатен...Не здатен зникати!
І цінність найбільша, рідненька, для нас
Навчитись акторів з душі відпускати
І тих цінувати, хто зможе крізь час
В хворобах, у злиднях, у щасті і в горі
Лишитися з нами...І світлом очей
Зцілити ті рани, що лишать актори...
Їх так небагато тих справжніх людей...
Та в тому їх цінність,небачене диво...
Ти поки маленька та згодом збагнеш!
Цінуй їх, рідненька, і будеш щаслива!
І радість сердечна не матиме меж!
Роки пролетіли у небі птахами,
Лишилася й досі дитям у душі...
Із скарбом безцінним-із тими словами,
Які б так хотіла, щоб чули усі...
Слова, які треба у школі вивчати,
Вкладаючи в душі ще змалку дітей!
Бо люди не мають ...Не мають зникати
Хай зникнуть актори у світі людей!
© Огнєва Інелла
Немає коментарів:
Дописати коментар