Ще падав дощ, зимовий дощ злиденний.
Ще темрява лягала на туман.
Ще дмухав вітер злющий і стражденний,
Та знов сльоза котилася із ран.
Скупа сльоза із кущика калини.
Холодна мряка з вицвілого тла.
Лились у простір з рупора новини
Про те, що анемона зацвіла.
Про битви на фронтах і про багнюку.
Велике баговиння в бліндажах.
Хтось падав, хтось давав спасенну руку,
Хтось не хиливсь на долі віражах.
Поволі ранок заповзав в свідомість.
Вже чувся гамір. Чулися слова.
Нас новий день гукав у невідомість.
Де криза щедрості й довіри світова.
Де стільки лиха, болю, оніміння.
Параліч сили, зубожіння душ.
Де засихає у піску насіння,
А хвора зав"язь падає із груш.
Поволі простір оживав. Світало.
Хтось кашляв, ледве ноги волочив.
Вже сонце у чоло нас цілувало.
Хтось народився, ну а хтось спочив.
Буденні справи. Клопоти, бажання.
Життя іде і стільки є тривог.
Та вічні щастя, молодість, кохання.
А те, що буде, знає лише Бог.
Г.Потопляк. 2020.
Немає коментарів:
Дописати коментар