Я м'яч баскетбольний, стрибаю в болото,
при цьому навмисно не дивлюся в небо.
Ніяк не збагну переконано, хто ти.
Та й, зрештою, стидно просити для себе.
Напевно, ти фарби. Ти бризкаєш святом.
У тебе завжди кольорові долоні.
Ти можеш оранжевим світ фарбувати
і райдугу лити у контури чорні.
Напевно, ти дощ. Ти холодний і теплий.
Ти вікна і душу торкаєш ночами.
Без тебе все сохне, сіріє і терпне —
з тобою весна неодмінно настане!
Напевно, ти буква. І станеш ти словом.
Ти дуже важливий на кожному місці.
Ти часом доречний. А часом раптовий.
Ти перша й остання в прощальній записці.
Напевно, ти кроки в новесеньких туфлях.
І — раз! — і ти поряд, коли ти потрібен.
І — два! — і ти швидко сховаєш у мушлю.
І — три! — ти танцюєш нервово й нерівно.
Напевно, ти пір'я. І крила не крила,
коли ти спадаєш ікаром під ноги.
На тебе лягла — і тобою накрила.
Подула — і ти повернувся з дороги.
Напевно, ти слива. Велика і кругла.
Солодка і кисла. Тверда серединка.
Ти падав із гілки. Я вчора це
чула.
І ти розколовся на дві половинки.
Напевно, ти вірш, що напишеться потім
найкращими буквами, даними небом.
Я точно не знаю упевнено хто ти,
тому і не прошу нічого для себе.
Немає коментарів:
Дописати коментар