Пишу для тих, хто виріс у селі.
Хто знає слово фоса і комора.
Чому лелека ходить по ріллі.
Чому весною нива неозора.
Хто розрізняє пахощі земні.
Відтінки неба бачить щохвилини.
Пишу для тих, кому, як і мені,
Сміються вишні і кущі калини.
Таких багато. Всі ми із села.
Хоч в місті на асфальті, хоч в Європі.
Нас всіх за руку нива повела
І хтось вже в Києві, а хтось у Конотопі.
Пишу багато про сівбу й жнива.
Бо це основа й сутність українця.
Бо хліб в коморі - він є голова.
Вода в криниці - радості по вінця.
Пишу, пишу, а нива все цвіте
Весною - юністю, а літом пшеницями.
А потім поле стане золоте
І знову поведе дітей до мами.
Закутає у білі подушки.
Завішає вишИваними фанами.
Запахнуть на всю хату галушки
Осиками, березами, каштанами.
А я писатиму, допоки стане сил,
Про кожну квітку баби Василини.
Про надвечір"я і про небосхил.
І про життя моєї України.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар