Поперу сорочки, порозвішую.
Вже ходу свою вранішню стишую.
Вже зів"яла і кашка, і дзвоники.
Вже не скачуть мої коники.
Не спішать льодоходи з веснами.
Вже світанки мої з перевеслами.
У снопах синій льон, житечко.
Вже крилом помахало літечко.
Обережно ступаю і каюся.
Із всіма, хто не зрадив, вітаюся.
І все тяжче піднятись, нагнутися.
І дощам і вітрам посміхнутися.
І все більше тривоги, неспокою.
/ Хоч не чую себе одинокою /.
Хоч ношу ще веселії вбори,
Та вже муляють п"яти підбори.
І на осінь дивлюся з віконечка.
Хочу дощику літнього й сонечка.
Хочу, хочу, а що з цього маю -
То заплачу, а то поспіваю.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар