Вже й зима, вже й пороша легенько
Огортає вразливе серденько.
Перший сніг, перший лід, перша в"юга,
А за ними настане і друга.
Будуть ріки вкриватися льодом.
Буде сонце світить над городом.
Мерехтітиме вись неозора.
Буде радість прозора-прозора.
Сум триматиме душу в покорі,
Будуть падати немічні зорі,
Ну а дужі нам будуть світити.
Будуть сни біля хати ходити.
Вже й зима. Біля вишеньки біло.
Чом же тіло раптово занило.
Чом бажання сховались глибоко,
А натхнення десь в небі високо.
Відчуття незворотньої втрати.
Осінь тихо пішла за Карпати.
Літо теж подалось на Мальдіви,
А весна за Босфорські проливи.
А у нас, що у нас залишилось?
На ослінчику сонце вмостилось.
На віконечку іній легенький.
На смородині плащик благенький.
Залишилось ще, ой, як багато.
Новий рік, коляда - Боже свято.
Кошик яблук, мішечок вівса.
Залишилась нетлінна краса!
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар