У печі від хмизу стало ясно-ясно,
І тепло за плечі ніжно огорта,
Опустився вечір, стукає у хату,
Місяць на порозі зорі зазива.
Ніжки я закину на скрипучу лаву,
Під сорочку грубу, під старий кожух,
Запалю свічадо, що добром палає,
Розкладу солому, що вплету в дідух.
До небес злітає бабціна колядка,
Я її завчила із маленьких літ,
З димаря тікає, між дерев блукає,
Тихо облітає майже цілій світ.
Коляда-колядко, приведи сусідів,
Я їх теплим чаєм з медом пригощу,
Пахнуть мандарини і ялини гілля,
А на них сніжинки з фетра примощу.
Як солома вється, а молитва ллється,
Так впетуться думи за Різдвяний стіл,
Світлом нам озветься, чудом обернеться,
І почуєм дружно ми цілющий дзвін.
Галина Крижанівська
Немає коментарів:
Дописати коментар