Прости нам, батьку наш великий,
За те, що вчилися не так
І злий народ страшний, безликий
Нас обернув на неборак...
А сам прийшов до нас з мечем.
Твої онуки гинуть, діти
І кров козацька знов тече.
А треба було рів глибокий,
Залізні двері від м@скви,
То не прийшли б до нас наскоком
Сини бурятії й туви.
На нас би не напали зранку,
Коли ще спали діточки,
Не розірвали б вишиванку
На грудях матері й дочки.
Якби ми вчились так, як треба,
То вдосталь в нас було б мечів.
Просили б допомоги в неба,
А не в заморських паничів!
Якби ж то мову шанували,
Чужої — крихти не взяли —
Самі б у себе панували
Чужинцям відкоша б дали!
Отож, усім пересторога:
Борімось, браття, за життя!
Плекаймо мову, вірмо в Бога,
Бо лиш у цьому майбуття!
Немає коментарів:
Дописати коментар