-Ой, чому ж ти, вербо, віти опустила:
Чи журба на серці чи весна не мила?:
Вітер -розбишака їй куйовдив кіски...
-Вранці дуб старезний обіймав берізку.
Їй співав на вушко серенаду ніжну,
Гладив своїм листям сукню білосніжну.
А, з приходом нічки, дарував їй зорі,
Обіцяв стосунки - світлі та прозорі.
На наступний ранок дуб той похилився
Й до сосни старої міцно притулився .
Так стоїть і нині дуб старий скрипучий,
Вигляд має бравий, але менш рішучий.
На берізок білих тільки поглядає,
До сосни схилившись, стогне та зітхає.
Хоч кора у зморшках і немає чуба -
Все ж весна впливає на гормони дуба.
А тому я, вітре, опустила віти,
Щоби, ненароком, не зірвав ти квіти -
Від твоїх обіймів серце навпіл рветься:
Молодість усім нам тільки раз дається.
Надія, Козлова
Немає коментарів:
Дописати коментар