Так сонячно, так мило, так журливо.
Так трепетно, аж запинає дух.
Летять листки печально і красиво.
Летять вони як тополиний пух.
Летять з дерев, з моєї насолоди.
Летять по небу хмари непогоди
Із мряки, суму, диму і журби.
І падають під ноги - пам"ятайте,
Говорять нам і линуть в небуття.
Ловіть, несіть, тримайте і згрібайте,
Бо кожен рух продовжує життя.
Бо кожен дотик додає нам сили.
Бо у долоні стільки почуттів.
Летять листки і вже жовтіють схили.
І вже не перший в вирій полетів.
А я стою, мала така, осіння.
В червонім капелюшку і пальті.
І в землю падає із соняха насіння
І ниви аж до краю золоті.
А я стою, ловлю ось цю зажуру.
Цю мить прощання з літом чарівним.
І бачу квіточку з гірчичного велюру,
І бачу небо стало восковим.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар