Йшла Осінь Парком молодим,
Така тендітна, виструнчена, зріла.
Йшла між землею й небом голубим,
Відчути всю свою красу хотіла.
Парк молодий завмер від дивної краси,
Могутнім віттям пестив її плечі
У кронах шепотіли голоси
Про пристрасті гарячі, молодечі.
Сплелись в єдино, у один вінок,
Парк молодий і зріла Осінь,
В осінній вальс, цей неземний танок...
Про вік і час забули зовсім!
Зривалось листя й пристрасно лились
Любові золоті , жаркі потоки!
Затихло все...і Парк в багряне запаливсь,
Небом синіли очі, вогнем горіли щоки.
Він випив Осінь жадібно, до дна,
Ввібрав у себе її пишні барви!..
Осінь стоїть прозора і ясна,
І ця любов- її останні лаври.
Тихо сказала: " Я тебе озолочу...
Собі залишу сиву шаль та срібну просинь...
Я в зиму йду..., а ти чекай свою Весну
І пам'ятай цю дивну осінь...
© Людмила Соя
Немає коментарів:
Дописати коментар