Двоскладні та односкладні речення

Велика буква та лапки у власних назвах

 

 

... Сьогодні осінь геть не та...

Не стара бабця у лахмітті...

Що сіє дощ із решета...

Ховається у підворітті.

Сьогодні осінь носить тренд...

А не полатані спідниці...

Вона влаштовує вікенд...

А не колишні вечорниці.

У всьому має власний стиль...

Свій власний погляд, смак і вдачу...

Вдяга себе в легкий текстиль...

Каблук модельний на додачу.

Під ноги впала сивина...

Тепер під "хлопчика" стрижеться...

Поставу рівною трима...

Крокує гордо, не крадеться.

... Сьогодні осінь геть не та...

Не тягне горб важкий на спині...

На кожен день в неї мета...

Сучасну осінь маєм нині.

Вона закохана в свій вік...

Склада собі достойну ціну...

Свій погляд не відводить в бік...

Немовби маючи провину.

Навіки втратила свій слух...

Щоб пересудів біль не чути...

Який обрати капелюх ?

Що одягти ?  І що їй взути.

Який обрати їй парфум...

Щоб пасував до її віку...

Не привернуть до себе глум...

Не впасти в око чоловіку.

... Сьогодні осінь геть не та...

Без тогорічних забобонів...

Самодостатня і проста...

Зреклась набридливих шаблонів.

Нікого розуму не вчить...

Мораль нікому не читає...

Живе для себе, і мовчить...

І як їй жити - не питає.

... Сьогодні осінь геть не та...

Галина Момот.

 

А що нам треба? Небо без тривоги,

Вцілілу хату і живих людей.

Щоб рідною молитися до Бога,

Дітей своїх тулити до грудей.

І, хай співати... Боже, так співати!

Щоб вже ніколи не забув мій рід,

Якою мовою його молилась мати,

Яку історію йому залишив дід.

Щоб жити, Боже. Щоб нарешті жити,

Де поглядом сягнеш у височінь - 

А там небес і моря лазурити...

Щоб їх не зачепила навіть тінь.

Де гнуть свої хребти величні гори,

Щоб жоден чоловік не гнувся вниз.

Бо нам ще треба виплакати горе,

Мільйони тонн невиплаканих сліз.

Бо нам ще треба виорати землю

І зниклих безвісти закарбувати в щит.

Знайти своїх... Всіх тих, хто - за ідею.

Чиї слова, немов колючий дріт.

Чиї діла - чіткі орієнтири

Розв'яжуть цю у зашморгу петлю.

Бо, що нам треба? Перемоги й миру.

І тиші, Боже. Тиші у раю .

Ілона Верхівська-Ельтек

 

Таке життя - то повені, то смерчі.

То неспокійний ранок, а то вечір.

То війни, то полон - суцільні жАхи.

І кожну ніч то тихо, то "бабахи".

Кому з нас що. Погода - непогода,

І ретро і авангардна комусь мода.

Хтось у куточку, хтось на видноті.

І поміж нас сховалися святі.

Чому святі? Тому що все стерпіли,

Когось із того світу воскресили,

Комусь дали жменю води в пустелі.

Комусь подушку з білої постелі.

Таке життя. Такі його герої.

У серці то болить, то перебої.

В душі то сонце, то дощить і плаче.

Світ не зважає, а постійно скаче.

А є ще вічне в цьому дивнім світі -

Це яблука, що солодом налиті,

Це квіти на полях людської долі,

Це наші рідні верби і тополі.

Вони із нами, ми завжди із ними

Переживаєм війни, люті зими.

І садимо весною гілку хмелю.

І бачим світло у кінці тунелю.

Г.Потопляк.

Спорт-це .....

 

Життя і смерть - дві вічні паралелі -

Метелики і їхня тінь на стелі,

Пташки у небі й перша борозна,

Вторинний грудень й первісна весна.

Життя - це хаос, відчайдушні кроки,

Перерви, збори, лекції, уроки.

Це вітер, вітер і затишшя слідом,

І втома знову й знов перед обідом.

Життя - це синтез і аналіз часу.

Це вчителька, що йде до твого класу.

Це батько, що нотацію читає,

Це мати, що за рученьку тримає.

Це все життя, його складна структура.

Тут радість, тут нерадість, тут зажура.

Тут вверх, тут вниз по сходах свого росу.

Завжди доводимо ми формулу непросту.

Завжди говоримо - вже краще, буде краще.

Ми сповідаємось перед собою натще.

Життя - це вірний хід і це помилка.

І кожен раз життя із понеділка.

А смерть прийшла, говорять, що з косою,

І огортає смутком і росою.

Веде у кращий світ - так кажуть люди,

І сіє квіти на землі повсюди.

І квіти ті не десь - вони над нами,

Вони життя непереможні храми.

Г.Потопляк.