Блог Марухняк Ірини Сергіївни , учителя української мови та літератури

 

Якось так непомітно підкралася,

В жовтім листі беріз заховалася,

В грушці Бері і сливці Ренклоді.

Одяглась по останній моді -

Черевички, плащі, парасольки.

І нашила спідничок без голки.

І наткала ряденець під двері.

І покликала всіх до вечері.

Я таку ще не бачила й досі

Ні в траві, ні у бабинім просі,

Ні під хатою, ні біля гаю.

Я таку лишень ще виглядаю.

А вона вже ось тут, входить в хату.

Кладе жовті квітки на загату.

Несе миску, з Ранетами тацю.

Ой спасибі, рідненька за працю.

Це вже ти, моя осінь-подружка,

Жовте плаття, оборка і смужка.

І пальтечко з відтінками "беж".

Це вже ти, моя осінь, авжеж.

Це вже ти мої двері відкрила,

Медом спасівських нас піддобрила.

А сама і не їла, й не спала.

Хочеш правду? - тебе не чекала.

Бо з тобою ідуть холоди.

Бо жовтіють поля і сади.

І на кладочці вже слизько-слизько.

І вже сонечко падає низько.

І сама я з тобою човпуся -

То зітхаю, то лишень молюся,

То збираю усе, то трясу.

Жовті квіти у хату несу.

Г.Потопляк.

Усі реакції:

134134