Тут сусід, той що під боком,

Нас вітає з новим роком.

І пускає то ракети,

То фальш-цілі, то макети.

То два міги, то три тушки

Кидають вогонь в подушки.

Що тут скажеш, малахольні.

Ці заяви їхні сольні

В горлі кісткою стоять.

Кожен ранок "двадцять п"ять".

Кожен день оті нахаби

Кидають на села каби.

Кожен вечір шизонуті

Щось доводять нам "по суті".

І такий у нас дурдом -

То з заявами Гордон,

То чужі вожді й царі

Щось вирішують вгорі.

Ну а ми. А ми молотим,

Воза робим, воза котим.

Сієм, садим і воюєм.

Плани бункерні руйнуєм.

І вже нині рік новий.

Йде в історію старий.

Йди, вже йди, тобою ситі,

Хочемо пожити в літі,

У спокОї і в нірвані.

З Новим роком нас, кохані!

З мирним роком, дай же Боже,

Хай народ наш переможе!

Галина Потопляк.

 

Мій спокій лежить у долонях військових

Тепер, коли лютий ніяк не пройде...

Тепер, коли більше не має святкових...

Не має звичайних... і тільки одне...

Нехай повернуться живими додому,

Живими на свята до рідних своїх

Щоб всі негаразди у році старому,

А в новому - радість, надія і сміх...

А в новому все, що колись загадали,

А в новому все, що колись не збулось...

А в новому сніг... а не кров... і вандали...

Щоб з білого аркуша все почалось

Щоб мир, мандарини, кругом завірюха...

У колі сімейнім щасливі свята...

Щоб з неба летіли білесенькі мухи,

Прямісінько щастям до нас у серця.

                                           Аліна Войтенко

Односкладні та двоскладні речення

Односкладні та двоскладні речення

 

 

Поки Європа мирно спить

На мене іскандер летить.

І не один, і так щомиті.

Стоять машини всі побиті.

Стоять без вікон всі балкони,

Лікарні, школи і салони.

І сходи, і ліфти безлюдні.

Стоять ялинки чорні в грудні.

У сажі двері, в диму спальня.

Без стін хитається вітальня.

Чорнюща дірка прямо з даху

На голови скидає бляху.

Бездонна вирва під парканом

На серці робить свіжу рану.

Поки Європа ще дрімає

До мене "онікс" підлітає.

І в цьому вирі, в цьому хламі

Життя гойдається на рамі.

А поруч стогне чоловік.

А скоро ж буде новий рік.

Салат, шампанське. Сюр та й годі.

Хтось вдягнеться по новій моді.

Хтось буде повзать по землі

І помирати на "нулі".

І будуть тости про любов.

І хтось проллє останню кров...

Такий ось час. Ми його свідки.

І все від "матушки-сусідки".

Г.Потопляк.

2023рік.

 

Дорозвідка, постійний недосип.

Постійна боротьба з чумою.

І чується із горла хлип та хлип.

І все це називається війною.

Все це війна з оголеним оскалом.

З тавром насилля, з гадячим тату.

У неї злості й ненависті валом.

Вона вбиває щастя нальоту.

У неї не залишилось святого,

Одне чорнюще, нездоланне дно.

У неї тіло з бур'яну гнилого.

Із нею темні сили заодно.

І так триває. Так давно триває.

І хто зупинить цю навалу зла.

А поки щось у місті догорає,

Щось тліє і димить біля села...

Г.Потопляк.

Василь Голобородько. «З дитинства дощ» («Я уплетений…»)

Односкладні речення.

НЕ з дієприкметниками

Двоскладні та односкладні речення

 

 

Чекають вечора люди, схожі на равликів,
так гірко сплять на вокзалах, так глибоко.
Ламана лінія кордону, мов соснова гілка.
Дорога важка, коли несеш на спині свій дім і своє минуле.

Вперті равлики беззахисної Європи.
Жінки, що залишили вдома чисту постільну білизну.
Діти, що не відпускають материнську руку,
як прищеплені до яблуні гілки не відпускають теплий стовбур.

Ми потребуємо дива, потребуємо льодяників надії,
дотиків радості, променів, що пробивають темряву.
Що ти візьмеш, малий равлику, вибираючись із згорілого дому?
Насамперед віру в те, що ти сюди неодмінно повернешся.

Упокорений час шаленців і втікачів.
Запекла віра тих, хто зійшов на вокзалі вигнання.
Завжди пам'ятати розташування меблів у батьківському домі.
Ховати в кишені ключі, як засушену квітку.

Ось ця дорога – нині позначена безголоссям,
ночівлі ці – подорожні, поміж дощем і тишею.
Будьте мужніми, равлики, будьте гідними цієї мандрівки,
ви – позбавлені дому, проте не позбавлені серця.

Жадан

 

Ввійшла орда, обідрана, голодна,

На землю хліборобів, трударів...

Потомки ви "вєлікава" народа?!

Ні, ви - нащадки вічних злидарів!

Ви - голодранці, холуї у лаптях,

Ниці раби своїх недоцарів!

Аж тут вам заманулось прийти раптом,

Щоб підкорити край княжих синів!

Вам і не снилось, як ми тут живемо!

В найкращих снах не снилось, рагулі*:

Що ми їмо, вдягаємо і п'ємо,

Що в нас асфальт у кожному селі!

А вам дано - за ваше ж лихе серце! -

ПропОвзати в багнюці весь ваш вік!

Як ви могли подумать, що без герцю

Свій шмат землі віддасть вам трудівник?!

У наших жилах кров тече князівська,

Затим - козацька кров по них тече,

Тож ваше голодране дике військо

Від нашого меча не утече!

Ви хочете з землі нас постирати?!

А дзуськи вам! Навіть старі й малі

Готові танки голіруч тримати!

Тож йдіть туди... де ваші кораблі!!!

Поляжете усі! Всі до одного

В землі свободолюбних трударів!

А потім понесете кару в Бога:

За землю цю, за кров наших синів.

Валентина Матвіїв

 Боже, пробач, що не цінували,

Ми щастя своє.

Вороги спокій забрали,

Та Україна в нас буде і є.

Не віддамо ми своєї Держави,

Нікому не віддамо.

Це наша колиска, дорога до мами,

За Неї рідненьку ми стоїмо.

Будуть у нас іще весни,

І пісня дзвінка солов'я.

Україна від зла вся воскресне,

Україна - радість моя.

Вікторія Ковтун

 

Не хочу літа, хочу перемоги.

Простих занять, мелодії вітрів.

Без сліз, без нервів, жити без "тривоги".

І щоб родинний вогник завжди грів.

Щоб було свято на Різдво і Паску

Таке велике, як цей Божий світ.

Бабуся одягалася в запаску.

Матуся позривала пустоцвіт.

І залишила зав"язь із плодами.

Щоб батько більш від рани не стогнав.

Ступати хочу босими ногами

Й метеликів ловити поміж трав.

Так хочу перемоги над ордою.

Над злом, брехнею. Хочу просто жить.

Пустити всі печалі за водою

І кожним днем прожитим дорожить.

І пам"ятати, просто пам"ятати

Хто ворог твій, а хто твій захисник.

Кордони укріпляти, не латати

І вчити мову, МОВУ! не язик.

Ой, скільки хочу... Та чи дочекаюсь.

Чи потече водиця з джерела...

Я словом рідним квіточки торкаюсь

Й прошу у Бога - лиш би розцвіла....

Г.Потопляк.

 Марія Карнаух

ЗА 200 ХВИЛИН ДО ВІЙНИ…

Пахне в повітрі весною п’янкою,

Ще мить і ступить вона на поріг,

Та з півночі холодом тягне,

Вітер шквальний збиває з ніг!

На Україну раттю суне

Вузькоока мокшанська орда,

У рідну домівку мою,Україну,

Суне ворогом чорна біда!

Знову шматують нашу землю,

І сіють не жито, а чорну смерть,

Чаша стражданням і горем

Уже переповнена вщерть!

Судилась тобі, Україно моя,

Бути межею між світлом і тьмою,

На перехресті буття й небуття,

Точить ворог зуби і зброю!

Знов,Украіно,ти в небезпеці,

Стали на захист сини стіною,

Іх руки міцні і надійні плечі

Небо тримають над тобою!

Осяє наш шлях зоря перемоги

І буде ворог розбитий дотла,

Ми не зійдемо з цієї дороги,

Поки не зникне нічна імла!

Дієприкметниковий зворот

Дієприкметниковий зворот

Дієприкметник і дієприкметниковий зворот

Активні та пасивні дієприкметники

Активні дієприкметники

Активні дієприкметники: типові помилки

Дієприкметники

Знайди дієприкметники

 

 

Прийде Миколай у хатини розбиті,

Здивується - де ж це усміхнені діти?

Немає дітей і немає хатин,

Усього позбавили підлі "брати".

Немає подвір'я, немає ялинки,

Нема ні цукерки, ані мандаринки,

Лиш пустка кругом і наспівує вітер ,

У чому, скажіть, завинили вам діти?

Святий Миколай, подаруй вже нам миру,

Хай цілими будуть хати і квартири,

Нехай кожна мати обійме дитину

І в мирі розквітне моя Україна.

Лілія Наточій. 02.12.24

Створення презентацій в Canva: від ідеї до готового матеріалу

Види обставин

Види обставин

Види обставин

Образи поезії "Лебеді материнства"

В. Сосюра "Любіть Україну"

"Повість минулих літ "

 

 

А ми сердиті:"Світло відключили",

Без інтернету сумно, ходим злі,

На фронті, де в окопі як в могилі,

Герої наші кришать м***алів.

Там не до світла, не до інтернету,

А поряд смерть сміється, як назло,

Щоб вижити - не кожному везло,

Як гра в рулетку, кинута монета.

Ці два світи, як темна ніч і ранок,

У цім бою б'ються життя і смерть,

Кров'ю земля наситилася вщерть,

Та кровоточать ще Героїв рани.

А ми в оселях, вдома, та в теплі,

Яка біда тут, не гнівіть ще Бога,

Солдат життя кладе за Перемогу,

Тремтить сльозою свічка на столі.

Галина Грицина,

 

Хай нам довелося жити в найгірші з усіх часи,

Коли непоправні втрати - це внутрішні голоси,

У довгі тужливі ночі й найдовші до смерті дні,

Ми всі народилися вчасно. В столітній твоїй війні.

І далі ідемо на захід, а молимося на схід,

Наклав у штани зі страху давно божевільний світ.

Та нам не вділили часу оговтатися від бід.

Тому ми, мабуть, з дитинства шукали для гри карбід.

І так ми живемо далі... від осені й до весни,

Де хтось сперечався з нами - скільки вже днів війни.

Де хтось говорив про "важко... жити і далі йти"

А потім згадаєш, пташко, що це говорила ти.

А літом... Ти не повіриш. Ми будемо як усі

На фото вдихати море й видихати твої ліси.

На фото знов усміхатись й згадувати часи,

Коли кожен з нас у Бога про щось, про своє просив.

Коли кожен з нас ще мріяв і в кольорі бачив сни.

Дай нам дожити, Боже... До миру. І до весни.

Ілона Верхівська-Ельтек

 

Збудіть мене словами "Перемога",

"Закінчилася клята ця війна".

"Не буде вже лунати в нас тривога",

"Минула вже страшна оця біда".

Збудіть мене, це заповітна мрія,

Яка у серці кожен день живе.

Вона із середини душу гріє,

Коли здається, що нестерпне все.

Так хочеться такі слова почути,

Так хочеться дивитись уперед

Без страху, без тривог. Спокій відчути,

Так хочеться, щоб Мир наш знов воскрес.

Тоді додому вернуться солдати,

Всіх своїх рідних щиро обіймуть.

Тих, хто загинув, не забудемо згадати

В молитві. Вони у небі вже живуть.

Збудіть мене, ви чуєте, прокинусь,

Зрадію Перемозі, як дитя.

Вклонюся воїну, вклонюсь чиємусь сину

За Україну! За своє життя!

Марина Лавришин

26.11.2024