Хай нам довелося жити в найгірші з усіх часи,
Коли непоправні втрати - це внутрішні голоси,
Ми всі народилися вчасно. В столітній твоїй війні.
І далі ідемо на захід, а молимося на схід,
Наклав у штани зі страху давно божевільний світ.
Та нам не вділили часу оговтатися від бід.
Тому ми, мабуть, з дитинства шукали для гри карбід.
І так ми живемо далі... від осені й до весни,
Де хтось сперечався з нами - скільки вже днів війни.
Де хтось говорив про "важко... жити і далі йти"
А потім згадаєш, пташко, що це говорила ти.
А літом... Ти не повіриш. Ми будемо як усі
На фото вдихати море й видихати твої ліси.
На фото знов усміхатись й згадувати часи,
Коли кожен з нас у Бога про щось, про своє просив.
Коли кожен з нас ще мріяв і в кольорі бачив сни.
Дай нам дожити, Боже... До миру. І до весни.
Немає коментарів:
Дописати коментар