Коли постукає у двері Перемога.
Я відчиню, зустріну, й поклонюсь...
А нині лише кожен день до Бога
Як вмію, як навчилась, так молюсь.
Молюсь за Неї, за той День величний,
За тишу й спокій в серденьку дітей.
За той момент єдиний, історичний,
Коли притулю прапор до грудей.
І обійму душею Україну,
Притисну до сердечка цілий світ.
І я тоді лиш сяду, відпочину
І напишу для внуків заповіт -
Любіть життя, любіть його й цінуйте.
Живіть у мирі, досить з нас біди.
Пишіть душею, пальцями малюйте,
Садіть вишневі, молоді сади.
Кордони стережіть як своє око
І по дорозі впевнено ідіть.
Не довіряйте зайдам і пророкам.
Історію свою самі творіть.
Я напишу для них закони роду -
Не забувати, берегти, любить.
Не віддавати іродам свободу,
Руками рай ще при житті творить.
Не лінуватись. Лінь паралізує,
Робить з людини трутня, ось і все.
А праця кожен день тебе годує
І щось смачненьке в мисочці несе.
Я напишу, я залишу всі томи
Нащадкам й відпочину від новин.
Я відпочину, так багато втоми,
Зими багато й грізних хуртовин.
Галина Потопляк.
13. 01. 2924.
Немає коментарів:
Дописати коментар