Блог Марухняк Ірини Сергіївни , учителя української мови та літератури

 

Ані суниць, ні полуниць,

Лиш повне поле попелиць.

Лишень кліщі, лишень дощі

І на хрестах плющі.

Хто нині цвіт заворожив,

Що він до літа не дожив.

Хто заморозив всі Карпати,

У кого відповідь шукати?

Ніхто не знає і не скаже.

Хто нині на покоси ляже? -

Чи тепле сонечко, чи мжичка,

Чи з неба сірого водичка.

Такі сьогодні наші будні -

Зима у травні, осінь в грудні,

А літо, як в жаркій Сахарі.

І Бог сидить собі на хмарі.

Сидить, гойдається, моргає.

Нікого ніби й не чіпає.

Але все відає про всіх

І має всього повний міх.

Там і цукерки, і драже.

Невже це нам усе, невже?

А, може, діткам лише діткам,

Отим заплаканим сиріткам.

А, може тітоньці без хати,

А, може, тортик цей солдату...

А нам усім ось ці печалі

І нерви із самої сталі.

І ще цей холод, ця моква.

Пташка в гнізді напівжива.

Квітка не пахне, град по брамі

І лиш молитва в божім храмі.

Цей зойк душі, сердець волання

І лиш на Бога сподівання.

На ту цукерку з його рук,

На дихання і серця стук.

Галина Потопляк.

20.05.25.