Нам душу забрала проклята війна..
( Вірш написаний на реальних подіях,дуже просто написно,так щоб пам"ятали ми ціну.)
У горах високих жив майстер Ілля,
А в нього багатство,великий талант
Він тесля умілий,а ще музикант.
І було у майстра чотири сини.
Так добре у школі навчались вони.
Дружина померла,він сам годував.
І доброго діла іх завжди навчав.
Так важко їм було,і розпач і страх.
Як дітки хворіли,носив на руках.
І мився в куточку гіркими слізьми.
Та чесними виростив хлопців людьми!
Остапа тягнуло під небом літать,
Микола хотів на землі працювать.
Андрійко наш лікар,такий в нього хист!
Найменший Іванко у нас цимбаліст.
І рвалося серце,як зранку заграв!
Напевне і Господь у небі ридав.
Співав він про гори,бриніла струна.
Та сунуло горе ,проклята війна!
Забрали Остапа,Микола за ним.
Андрійко подався за братом своїм!
Лишився Іванко,як та сирота,
Він батька старого тепер догляда.
Убили Миколу, Остап там пропав.
А бідний Андрійко до орків попав.
І також не має, ні вістки ,ні сну..
Лиш вітер гойдає стареньку сосну..
Немає синочків..немає могил.
І батько немає піднятися сил.
Цимбали не грають,порвалась струна.
Так вирвала серце проклята війна.
Лиш пташка щебече і гори шумлять.
А де ж тії діти по світі лежать...
Іван біля батька, а він онімів.
Він досі чекає маленьких синів .
Чому? О ,Всевишній! Чому допустив?
Весь цвіт український катюга спалив!
Чому така доля чекала сумна..
Ти ж душу забрала проклята війна ..
Немає коментарів:
Дописати коментар