Ідуть дощі. І жінка йде з дощами.
У кожній краплі ніжиться лицем
вона прощає й дякує за це.
У цих дощах чомусь бракує солі.
Куди ж ідуть завжди сумні дощі?
І жінка йде завжди без парасолі,
у неї тепло й чисто на душі.
Тоді дощі опали тихим листом,
а зараз пахне скошена трава.
Ідуть дощі, мов пальці піаніста
по клавішах біжать, як по словах.
Оркестри крапель – і жіноче соло...
Вона весні відкрила диво з див,
бо віддала яскраву парасолю
тому, хто восени її любив.
Немає коментарів:
Дописати коментар