Я зможу далеко злетіти.
Побачити...і почути.
Людей, що з життя
забрали.
І з ними трішки побути.
Обнятися міцно-міцно.
Мовчати..хвилинку,
Мовчати..
А потім хоч надивитись.
І силу знайти..
Відпускати
Бо пташкою легко в небі..
У неї немає кордонів..
Не має над нею суддів..
Й безглуздих земних
законів..
Вона тільки радиться
з Богом..
Тому так і легко жити,
Сьогодні зерно шукає.
А завтра...
Крильми любити.
Та ми і не заслужили,
Щоб бути вільними в небі..
Щаслива птаха в польоті,
а більшого і не треба...
Розрадь мене,
Господи Боже..
І може та й легше
стане..
Нехай хоч у сні
побачу.
Боліти,
не перестане..
Світлана Дубницька.
.
Немає коментарів:
Дописати коментар