Це я сиджу поміж осінніх злив.
Це я ходжу між кленів, в'язів, буків.
Це я несу в кишені пару слив
І свою осінь я беру на руки.
Вона зі мною. Я давно вже в ній.
Куди не гляну - то туман, то гірко.
Під ноги впав цілющий деревій.
І вже до весен зачинилась хвіртка.
Це я, це я, а поруч жовтизна,
Безкровний лан пошарпаної долі.
І де та перша молода весна,
І де ті коні, що скакали в полі.
Дивлюсь вперед, а в голові рої
Тих спогадів, що є лише моїми.
Ці вікна в небо, з чебрецю чаї
Щодня до мене наближають зими.
А я ще в цьому мареві барюсь.
Сиджу на лавці в спокої і тузі.
І на хмаринку золоту дивлюсь
Й тебе там бачу на зеленім лузі...
Там ти живий, там косиш ти траву.
А тут нема тебе і вже не буде...
А я живу, як можу, так живу
І ту весну ніколи не забуду...
Галина Потопляк
15.10.25
Немає коментарів:
Дописати коментар