Якби ж не війна... Як би ж не триклята...
Була б тоді в нас Україна багата.
І ниви б шуміли, і ріки в заплаві...
І наші здобутки купалися б в славі.
Якби ж не війна. Було б стільки свободи.
Мариня весною садила городи.
Петрусь на коні, на залізнім трактОрі
Орав довгу ниву, де падають зорі.
Де пташка літає, корівка пасеться.
Де сонечко з неба усім нам сміється.
Якби не війна вкладала в могили,
Ми б всі негаразди гуртом пережили.
А так, що не день, то одне і те саме.
Лишилась дитина без тата, без мами.
Лишилась бубуня без тріски, без хати.
Немає нічого, і де його взяти.
Автобуси повні, усі в закордоння.
Не тиха природа, не тепле осоння.
І потяги "з колій", і потяги в дИмі.
І рідні - хто в Відні, хто в Празі, хто в Римі.
І хлопці на сході без сну і ротацій.
В радійнім етері ні дня без сенсацій -
Рудий щось учудить, то щур щось додасть.
Життя, як рулетка, і карта не в масть.
Одні лиш тривоги, суцільні погрози.
Весна без тепла, забарилися грози.
І смерть в кожній шпарці, і всі на прицілі.
Шахедом і мігом по мертвому тілі.
Війна та й війна. Так легко почати,
А хто і коли її буде кінчати.
І хто пригадає часи лихоліть
І скаже без фальші - пробачте, простіть....
Галина Потопляк
Немає коментарів:
Дописати коментар